Заказ работы

Заказать
Каталог тем
Каталог бесплатных ресурсов

Цивільно-правовий статус релігійних організацій в Україні

ЗМІСТ

 

Вступ.

Розділ I.

Загальна характеристика релігійних організацій як юридичних осіб ..5

1.1.          Загальна характеристика ………………………………………..5

1.2.          Аналіз Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» ..11

Розділ II.

 Спеціальна правоздатність релігійних організацій …………………14

Розділ III.

Особливості прав власності релігійних організацій ………………...24

Висновки …………………………………………………………………..31

Додатки …………………………………………………………………….32

Список використаної літератури ………………………………………..36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Налагодження цивілізованих відносин з релігійними організаціями, зокрема церквою, відіграє особливу роль у процесі розбудови молодої України. І держава і релігійні організації обопільно зацікавлені у співпраці. Останні, після гонінь, яких вони зазнали протягом багатьох десятиліть, головним чином церква, потребують допомоги держави. Державі потрібна їхня допомога для морального оздоровлення суспільства, піднесення його духовного та культурного стану.

Таке налагодження стосунків держави з релігійними організаціями повинно відбуватись перш за все у правовому полі, тобто шляхом визначення прав і обов’язків останніх на законодавчому рівні й нижче – прийняття ефективного закону у сфері свободи совісті та віросповідання, видача відповідних підзаконних нормативних акті для деталізації норм та положень закону. І, що є найголовнішим у цьому процесі, – надання релігійним організаціям статусу юридичних осіб, перш за все для Української Православної Церкви Московського Патріархату, Української Автокефальної Православної церкви, Української Греко-католицької церкви.

Сьогодні такого закону не має – на практиці маємо невтішні результати, про що йтиметься у аналізі діючого ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації». Отже, зважаючи на вище викладене, дослідник вважає, що тема дослідження є актуальною і потребує як наукового аналізу, так і законодавчого вирішення. Слід додати, що ґрунтовних досліджень з даної проблематики не має, за винятком наукових статей у профільних журналах: Право України, Юридичний вісник України, Підприємство, господарство і право тощо. Тому метою даної курсової роботи є:

·        вивчення та узагальнення науково-практичних статей щодо цивільно-правового статусу релігійних організацій;

·        аналіз діючого законодавства про цивільно-правовий статус релігійних організацій.

Предметом дослідження даної курсової роботи є безпосередньо самі релігійні організації, їх правий статус за чинним законодавством, особливості майнових прав та цивільної дієздатності. Дослідник вважає, що дана тема не є достатньо розробленою у вітчизняній юридичній науці і, як наслідок, не отримала повного та всебічного законодавчого регулювання.

Дана робота складається з трьох розділів, з яких перший має два підрозділи, висновків та додатків. У додатках містяться: протокол загальних зборів віруючих громадян та заява про бажання зареєструвати релігійну громаду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I

РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ОРИДИЧНІ ОСОБИ

1.1. Загальна характеристика

 

Правове становище релігійних організацій як юридичних осіб не достатньо досліджено у правовій літературі. У вітчизняній науці і практиці відсутній єдиний підхід до вирішення питання про правовий статус релігійних організацій та про їх місце в організації суспільства. Юридична література, навіть, не містить визначення поняття релігійних організацій, оскільки фундаментальні дослідження їх правової природи відсутні. Разом з тим слід зазначити, що до жовтневої революції такими дослідженнями займались вчені Н. Суворов – «Курс Церковного права», Л. Дашевич – «Юридична особа, її походження і функції в римському приватному праві», А. Павлов – «Курс Церковного права», П. Соколов – «Церковно-майнове право у греко-римській імперії». Досвід історико-юридичного дослідження В. Мімотін – «Про нерухоме майно духовенства у Росії», І. Попов – «Короткий курс з Церковного права». Православна Церква у дореволюційній Росії мала статус державної релігійної організації, діяльність і, навіть, відправлення культу якої визначалося державними законами. Законодавство царської Росії про церкву входило до "Зво­ду законів Російської імперії", встановлювало прови­ла про права і обов'язки православного духовенства, про майнові права церкви, її адміністративні, судові, фінансові й інші функції, про ведення церквою актів цивільного стану, про цензуру духовну, про запобі­гання і припинення злочинів проти віри і церкви. [15, с.107].  Існувала окрема галузь науки, яка мала назву «церковне право» Під ним слід розуміти сукупність релігійних і юридичних норм, які регулюють структуру та діяльність церкви. З відміною дореволюційного зако­нодавства ці юридичні норми втратили силу. Післяре­волюційне законодавство про релігійні організації ха­рактерно тим, що не визнавало за ними статусу юридичної особи і позбавило їх права власності на майно. Так, відповідно до Декрету РНК РСФРР від 23 січня 1918 р. "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви": Ніякі церковні та релігійні то­вариства не мають права володіти власністю. Прав юридичної особи вони не мають" (п. 12). Аналогі­чна норма закріплена і у Положенні про релігійні об'єднання 1929 р. — основному нормативному акті, який регулював питання, пов'язані з діяльніс­тю релігійних організацій [15, с.67].

У 1976 р. прийнято Положення про релігійні об'єднання в Українській РСР, де релігійним органі­заціям (релігійним центрам, духовним управлінням, зареєстрованим релігійним товариствам) надавали­ся права юридичної особи у частині купівлі транспо­ртних засобів, оренди, будівництва, набуття у влас­ність будов для своїх потреб, виробництва церковного начиння і продажу його товариствам віруючих.

На сьогодні правове становище релігійних ор­ганізацій визначається ст. 35 Конституції України: «Церква і релігійні організації в Україні відокремле­ні від держави, а школа — від церкви», Цивільним кодексом України (далі — ЦК), Законом від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі—Закон), статутами релігійних організацій.

Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту. Відповідно до ст. 80 ЦК юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатніс­тю і дієздатністю і може бути позивачем та відпо­відачем у суді. Традиційно у теорії цивільного пра­ва виділяють такі ознаки юридичної особи:    органі­заційна єдність, наявність відокремленого майна, самостійна цивільно-правова відповідальність, участь у цивільному обороті від свого імені.

Передусім релігійним організаціям притаман­на така ознака, як організаційна єдність. У теорії цивільного права під нею розуміють чітку внутрі­шню структуру, яка полягає у конкретному підпо­рядкуванні органів управління, у регламентації відносин між структурними підрозділами. Організа­ційна єдність — необхідна умова для об'єднання декількох осіб у структуру, що дає можливість перетворити їх волю на волю юридичної особи, яка виступає як єдине ціле. Названа єдність закріплю­ється статутними документами юридичної особи.

 Будучи колективними утвореннями, релігійні організації діють як одне ціле з єдиною метою, вста­новленою у законі, а саме — задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру. Залежно від внутрішніх релігійних правил (настанов), котрі визначаються традиціями і належністю до певно­го релігійного об'єднання, яке має своє віровчення, культову практику, дані організації мають різну орга­нізаційну побудову і органи управління. Наприклад релігійні організації: громади, управління (центри, монастирі, духовні навчальні заклади, як самостійні юри­дичні особи, можуть входити до релігійного об'єднання  Українська Православна Церква. Релігійні організації діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури. Порядок створення органів управління та їх повноваження закріплюються у статутах, вказівках організацій і пов'язані з конфесійними правилами. Існують як колегіальні органи — загальні збори грома­ди, Собор Єпископів Церкви, так і одноособові органи — настоятель у православній громаді, ректор духовно­го навчального закладу. Колегіальні органи створю­ються у виборному порядку, одноособові — як у ре­зультаті виборів, так і за призначенням.

Другою ознакою релігійних організацій є наяв­ність відокремленого майна. У науці цивільного права наявність останнього означає, що майно юридичної особи відокремлене від майна власників, які створи­ли цю організацію, держави, інших суб'єктів цивіль­ного права. Майнова відокремленість організацій полягає у тому, що вони є власниками май­на, яке їм належить. У власності цих організацій мо­жуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробни­чого, соціального і добродійного призначення, транс­порт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. У сучасній практиці майнова база ре­лігійних організацій не завжди буває сформована на момент її створення. Майнова відокремленість у цьо­му разі полягає у суб’єктивному праві в абстрактній можливості для релігійної організації мати таке май­но у майбутньому. Особливістю ознаки майнової відокремленості є те, що після передачі майна цій орга­нізації її засновники втрачають усі майнові права щодо нього. Так, вони не вправі одержувати дивіде­нди, розподіляти майно організації у разі її ліквідації.



Размер файла: 415.38 Кбайт
Тип файла: doc (Mime Type: application/msword)
Заказ курсовой диплома или диссертации.

Горячая Линия


Вход для партнеров