Заказ работы

Заказать
Каталог тем
Каталог бесплатных ресурсов

Групи інтересів у багатоскладовому суспільстві. Політологічний аналіз

 

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор

Нагорна Лариса Панасівна,

головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень.

Офіційні опоненти – доктор політичних наук, професор

Головатий Микола Федорович,

віце-президент Міжрегіональної академії управління персоналом

кандидат політичних наук

Клинченко Олег Володимирович,

перший секретар управління політичного аналізу та планування МЗС України

 

Провідна організація – Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка,кафедра політології, м. Київ

 

Захист відбудеться “3” жовтня 2000 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.181.01 в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8, к.202.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України (м. Київ, вул. Кутузова, 8).

Автореферат розіслано “2 ” вересня 2000 р.

 

 

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                           ЛЕВЕНЕЦЬ Ю.А.

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

 

 

Актуальність теми дослідження. Під впливом масштабних трансформаційних процесів, що відбулися після проголошення державної незалежності, українське суспільство набуло нових структурних контурів. Помітне місце серед провідних напрямків новітньої самоорганізації українського соціуму належить процесам фрагментування суспільного простору, виникнення нових ідентичностей, статусів, ролей і/або актуалізація тих, що раніше були вторинними, поглиблення конфліктного розмежування між ними. На перетині суспільних кордонів різних типів відбувається інституціоналізація сегментів - суспільних утворень із вираженими тенденціями до самодостатності. Подібні утворення складають формотворчу основу феномена багатоскладового (сегментарного) суспільства.

Емпіричне виявлення ознак суспільної фрагментації диктує необхідність вивчення засобами політичної науки її впливу на політичний процес та ідентифікаційний простір. Задоволення запитів управлінської практики, оптимізація регіональної, етнонаціональної, культурної, соціальної, молодіжної політики неможливі без врахування фактору сегментації соціуму.

Модель багатоскладового суспільства, що залучається для вивчення особливостей політичних виявів поліморфності українського соціуму, розроблена і тривалий час застосовується в світовій політології. На наш погляд, саме ця модель здатна артикулювати в певну цілісність різноманітні вияви неоднорідності українського суспільства та ті уявлення про них, які вже значною мірою дістали відображення в політологічній літературі. При цьому аналіз політичного процесу в Україні через призму теорії багатоскладовості дає можливості виявлення не тільки структурних особливостей соціуму, але й специфіки політичного процесу, ступеня його відповідності суспільним інтересам і характеру його протікання. Зрозуміло, що концепція багатоскладовості є лише одним із можливих варіантів узагальнення структурних особливостей українського соціуму в посткомуністичний період.

Сутнісною прикметою реального політичного процесу в незалежній Україні став його вузькокорпоративний характер. Система політичного представництва, що склалася обєктивно, сприяє реалізації інтересів обмеженого кола суспільних груп, а політичні інституції, які в ідеалі повинні виконувати роль представників інтересів широкого загалу суспільних груп (передусім політичні партії), функціонально не спроможні виконувати такі ролі. Найбільш діяльний вплив на процес прийняття рішень справляють непартійні політичні актори, а сам інститут політичних партій опинився залежним від них. В порівняльній політології сили, що мають вплив на політичний процес, але при цьому не відповідають характеристикам політичних партій, категоризовані як “групи інтересів”. На думку автора, відпрацьовані при дослідженні феномена груп інтересів методологічні підходи мають високий верифікативний потенціал для аналізу політичного процесу в Україні, для пояснення діяльності як найбільш впливових на сьогодні політичних акторів, так і тих, що можуть претендувати на таку роль в майбутньому.

Як суб'єкт української політики групи інтересів у функціональному наближенні до досвіду західних демократій - явище порівняно нове. Ще зовсім недавно це поняття, як і його видові підпоняття  - “клан”, “маргінальна група”, “група впливу” тощо - не фігурували серед визнаних наукою категорій. Офіційне радянське суспільствознавство цієї категорії не використовувало, а в політичній практиці вагоме значення мали лише інтереси вузькокорпоративних номенклатурних груп. Нині взаємозвязок ієрархії інтересів і соціальної структури суспільства, а також вплив груп інтересів на політикотворення привертає все більшу увагу політологів та представників суміжних галузей соціогуманітарного знання. Втім, і по сьогодні у вітчизняному дискурсі поняття “група інтересів” залишається розмитим і неконкретним. В одних випадках його вживають у надто вузькому значенні, маючи на увазі майже виключно групи тіньового впливу. В інших воно практично ототожнюється із феноменом суспільної групи, або ж лише з легальними громадськими організаціями, об’єднаннями.

Введення процесів фрагментизації в Україні у контекст глобальної трансформаційної динаміки, застосування методів компаративної політології до дослідження перехідних періодів у посткомуністичних суспільствах дає ключ до розуміння загроз, що можуть виникати на грунті партикуляризму та групового егоїзму. Водночас воно відкриває шлях до суттєвого оновлення і уточнення категоріально-понятійного апарату вітчизняної політології та інших суміжних наук.

Стан наукої розробки проблеми.

Вивчення багатоскладовості як суспільного феномена ще не стало предметом спеціального аналізу вітчизняних політологів. Тим часом у західній політології відповідна дослідницька традиція існує вже півстоліття. Модель багатоскладового суспільства як синтетична конструкція, створена на основі комплексних теоретичних узагальнень суспільної неоднорідності, була розроблена в західній політичній науці для характеристик перехідних, з високим ризиком для стабільності, суспільств. Авторство поняття “багатоскладове суспільство” (plural society) належить англійському досліднику колоніальної політики в Азії Дж. Фернівалу, який ввів його в науковий обіг в кінці 40-х років ХХ століття. Надалі проблематику багатоскладового суспільства збагачували і розвивали в своїх дослідженнях Р. Джексон, Г. Екштейн, Л. Купер, А. Лейпхарт, В. Лорвін, Е. Нордлінгер та ін.[1] В роботах цих дослідників було глибоко досліджено основні параметри багатоскладовості, проаналізовано головні різновиди сегментарних суперечностей, запропоновано механізми мінімізації конфліктності, здатної виникати на цьому грунті.

Серед теоретиків груп інтересів особливу цінність становлять дослідження А. Бентлі, А. Джордана, Г. Джордана, М. Олсона, Р. Солсбері, Д. Трумена, Ф. Хайека та інших. Для окреслення категорії “групи інтересів” чимало можуть дати напрацювання в галузі теорії інтересів, здійснені українськими вченими В. Куценком, В. Сіренком, С. Рябовим, В. Трипольським.

Уявлення про нове структурування українського соціуму та зміни в ідентифікаційному просторі дають праці вітчизняних вчених М. Головатого, В. Євтуха, Г. Касьянова, О. Клинченка, В. Кулика, Ю. Левенця, О. Майбороди, Л. Нагорної, М. Рябчука, М. Панчука, Ю. Римаренка, Л. Шкляра, М. Шульги, а також зарубіжних Е. Вільсона, Г. Грабовича, Дж. Мейса, О. Мотиля, С. Хантінгтона, І. Яворського та інших.

Українська багатоскладовість у порівнянні із відомими вже зразками має багато специфічних рис, які визначаються системними ознаками посткомуністичного розвитку. Проблеми останнього плідно досліджуються в роботах О. Дергачова, Д. Видріна, О. Гараня, В. Кременя, І. Кураса, В. Матвієнка, М. Михальченка, А. Пойченка, В. Полохала, Ф. Рудича, В. Якушика. Компенсаторні механізми групової ідентичності та процеси локалізації політичних і економічних інтересів місцевих еліт у посткомуністичному контексті грунтовно досліджуються зарубіжними вченими М. Афанасьевим, О. Здравомисловим, О. Зудіним, Б. Капустіним, В. Макаренком, Р. Саквою, С. Перегудовим, М. Чешковим, Л. Шевцовою.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження виконаний в рамках планової теми “Проблеми інтеграції в полікультурному суспільстві”, що розробляється у відділі етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

Мета дослідження полягає в тому, щоб, використовуючи теоретичний та методологічний арсенал досліджень політичних проблем в гетерогенних суспільствах та на основі вивчення вітчизняних суспільно-політичних реалій здійснити аналіз політичного процесу в Україні через призму представництва і реалізації групових інтересів в контексті наявних тенденцій сегментації суспільства.

Реалізація мети дослідження вимагала вирішення таких конкретних дослідницьких завдань:

·              виявлення факторів, що випливають з неоднорідності українського соціуму і можливостей їх впливу на базову складову суспільної самоорганізації - царину політики;

·              аналіз діяльності реальних та потенційних групових акторів української політики;

·              формування загальної моделі функціонування політично впливових груп, їх місця і ролі в об'єктивній складовій процесів представництва інтересів та прийняття рішень;

·              визначення можливостей демократичних форм узгодження і реалізації інтересів різноманітних сегментів українського соціуму;

·              аналіз ризиків для політичної і суспільної стабільності, що випливають із взаємозіткнення інтересів суспільних сегментів;

·              вироблення пропозицій щодо врахування сегментованості українського суспільства при прийнятті політичних рішень.

Важливим побічним завданням автор вважав відпрацювання чіткого понятійного апарату дослідження. У вітчизняному політологічному дискурсі досі переважає теоретична мова, основні елементи якої були розроблені в іншому цивилізаційному контексті і тому в своїй більшості виявляються неточними при аналізі посткомуністичної реальності. Ускладнює ситуацію активна експлуатація політологічних термінів у публіцістиці, де вони часто позбавляються наукового змісту. Не відмовляючись повністю від використання термінології, що стала загальновизнаною, дисертант пропонує власне термінологічне позначення ряду явищ у посткомуністичних умовах.

Об'єктом дослідження є різнопланові учасники вітчизняного політичного процесу, які типологічно відповідають концепту груп інтересів і які формують головні контури структури інтересів в українському суспільстві та нові групові ідентичності на їх основі.

Предметом дослідження в дисертації є політична діяльність, процес представництва і реалізації групових інтересів у контексті наявних в соціумі факторів багатоскладовості.

Методологія дослідження грунтується на принципах системності структурно-функціонального аналізу та синергії складних систем. Широко використовувались загальнонаукові методи – аналізу, синтезу, типології, верифікації, а також спеціальні методи порівняльної політології – порівняння, сегментації, бінарного аналізу, вивчення окремого випадку. Враховуючи складну структуру предмета та обєкта дослідження, багатоманітність виявів багатоскладовості та групової політичної активності в сучасній Україні, а також обмежені регламентовані обсяги кандидатського дисертаційного дослідження, особлива увага надавалась вивченню і висвітленню окремих конкретних репрезентативних випадків, які б могли відображати загальні стандарти політичної діяльності певного типу суспільних субєктів та загальносуспільні тенденції на субрівнях. В практиці порівняльного аналізу значна роль відводилась моделюванню ідеал-типових аналітичних конструкцій (моделі багатоскладового суспільства, суспільного сегмента як структурної основи багатоскладовості, групи інтересів як політичного субєкта тощо), які використовувались як верифікаційне тло для вивчення реальної суспільної і політичної практики.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлюється вибором обєкта та предмета дослідження, які ще є по суті “науковою цілиною” у вітчизняній політології, застосуванням для інтерпретації українських проблем методологічних підходів, що здобули визнання в зарубіжній політичній науці і які в контексті визначеної проблематики раніше не застосовувалися. В дисертації вперше в українській політології сформовано авторську модель політичної діяльності основних груп за інтересами, актуальних для самоорганізаційних процесів в царині політичних відносин.

На захист автором виносяться такі основні положення:

·           в пострадянських країнах головними лініями, які визначають загальні контури фрагментованості, є присутність русофонського культурного та прокомуністичного ідеологічного сегментів, які в більшості випадків накладаються один на одний;

·           в українському суспільстві до названих ліній розмежування доєднуються також регіональні та етнічні (кримські татари).



[1] При цьому проблематика суспільної неоднорідності артикулювалась також у концептах сутнісно споріднених з теорією багатоскладового суспільства – “вертикальна мозаїка” (vertical mosaic), “культурний плюралізм” (cultural pluralism), “розділене суспільство” (divided society).



Размер файла: 32.69 Кбайт
Тип файла: zip (Mime Type: application/zip)
Заказ курсовой диплома или диссертации.

Горячая Линия


Вход для партнеров