Заказ работы

Заказать
Каталог тем
Каталог бесплатных ресурсов

Облік та аудиту комерційних банках

ГЛАВА 1

РОЛЬ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В УПРАВЛІННІ КОМЕРЦІЙНИМ БАНКОМ

 

Мета вивчення

Після вивчення глави 1 Ви повинні знати:

1. Необхідність і причини проведення реформи бухгалтерського обліку в банках України.

2. Міжнародні аспекти бухгалтерського обліку та їх суть.

3. Склад і загальну характеристику міжнародних стандартів обліку.

4. Особливості фінансового та управлінського обліку.

1.1. Реформа обліку і звітності в Україні

Система бухгалтерського обліку в банках України, що діяла до 1997 р., сформувалась у межах колишнього СРСР. Й функціонування було зумовлене потребами централізованого управління економікою. Головна мета бухгалтерського обліку полягала в забезпеченні збереження соціалістичної власності та контролі за виконанням Державного плану (бюджетного, кредитного, касового та ін.). Інформація, яка відображалася в бухгалтерському обліку і звітності, передусім призначалась для міністерств та відомств і використовувалась ними для управління галуззю та економікою в цілому і розрахунку податкових платежів. Зовсім не застосовувалась практика складання і надання фінансової звітності для зовнішніх користувачів. У цьому не було потреби, оскільки зовнішньоекономічна діяльність становила монополію держави.

Розробка методології і правил ведення обліку та звітності в колишньому СРСР покладалась на Міністерство фінансів, яке жорстко регламентувало організацію бухгалтерського процесу і здійснення всіх бухгалтерських процедур.

Правила організації й ведення обліку та звітності для банків регламентував Держбанк СРСР. Базуючись на загальних принципах обліку, запропонованих Мінфіном, Держбанк розробляв номенклатуру статей балансу (план рахунків), правила виконання, обліку та контролю всіх банківських операцій. Це дозволяло контролювати кожний крок діяльності банківських установ. Отже, Держбанк СРСР був єдиним емісійним, касовим і розрахунковим центром.

Функції банків як фінансових посередників були обмеженими. Через банки здійснювався розподіл коштів між бюджетом і підприємствами та організаціями у межах виконання Державного плану. Кредитні ресурси використовувались як планове джерело формування обігових коштів підприємств. Банківські установи виконували операції з фінансування капітальних вкладень, касового виконання бюджету, виходячи з затверджених лімітів (контрольних цифр), а не з наявності кредитних ресурсів. За таких умов бухгалтерський облік використовувався як важливий інструмент управління централізованою плановою економікою, а за своїми функціями і методами роботи наближувався до управлінського. Отже, така система бухгалтерського обліку не давала змоги отримати об'єктивну інформацію щодо результатів діяльності та фінансового стану суб'єкта господарської діяльності (суми активів, зобов'язань, власного капіталу), у тому числі й банків.

Після проголошення в 1991 р. Україною незалежності прерогативу встановлення правил ведення обліку і звітності для банків передано Національному банку України (НБУ). Період становлення НБУ як центрального банку характеризувався повним відтворенням підходів і засад соціалістичної системи господарювання. Бухгалтерський облік розглядався тільки як рахівництво, тобто як реєстрація всіх проведених банком операцій і відображення в бухгалтерських формах (регістрах) облікових даних щодо цих операцій. Роль бухгалтерського обліку, як і раніше, недооцінювалась. Систематизація облікових даних у бухгалтерській звітності здійснювалась за старими принципами, оскільки форма і зміст бухгалтерської звітності бухгалтерський баланс, звіт про прибутки та витрати, звіт про розподіл прибутку та ін. будь-яких суттєвих змін не зазнали.

Сучасний етап розвитку економіки в Україні було визнано як перехідний період становлення нової моделі господарчої системи, заснованої на ринкових відносинах. Найважливішою та невід'ємною складовою структури ринкової економіки виступають кредитні інституції.

Останнім часом банківська система зазнала значних змін. Завершився перехід на дворівневу структуру, що відповідає моделі кредитної системи розвинутих країн: на першому рівні Національний банк України, на другому комерційні банки. Реорганізація банківської справи законодавчо закріпила трансформування банків усіх рівнів та засади їх функціонування.

Національний банк виконує традиційні функції, характерні для центрального банку держави: розробляє та провадить грошово-кредитну політику, є емісійним і розрахунковим центром країни, банком банків та банкіром уряду. Прибутки і витрати банку визначаються кошторисом, затвердженим відповідно до чинного законодавства.

Комерційні банки належать до категорії підприємств фінансових посередників. Вони організують та здійснюють розрахунки і грошові платежі, залучають капітали, заощадження населення та інші грошові кошти, що вивільняються в процесі господарської діяльності, і надають їх у позику, вкладають в інвестиційні операції, операції з цінними паперами тощо.

Комерційні банки є суб'єктами підприємницької діяльності та функціонують згідно з наступними принципами.

1. Комерційний (господарський) розрахунок: доходи покривають витрати, відсутнє право на отримання державних субсидій; мета діяльності отримання прибутку при розумному ризику.

2. Автономія: банки отримали право самостійно здійснювати ціноутворення банківських продуктів у межах діючих обмежень, тобто самостійно встановлюють відсоткові ставки за депозитами, за надані кредити, розрахунково касове обслуговування тощо.

3. Самоуправління: банки самостійно визначають стратегію і тактику свого розвитку, своєю діяльністю без втручання держави.

Таким чином, важливішим показником оцінки діяльності банків стає прибуток. Однак запроваджене в Україні визначення прибутку, методика його розрахунку та відображення в бухгалтерській звітності сформувалися в межах адміністративно-командної системи управління і суттєво відрізняються від їх розуміння в умовах ринкової економіки. Отже, прибуток, відображений в системі бухгалтерського обліку, що базується на чинних національних стандартах, не може розглядатися як об'єктивний показник діяльності. Відмінності пов'язані перш за все з методологією визначення і вимірювання доходів і витрат у системі обліку.

У країнах з розвинутою ринковою економікою фінансовий облік виконує дві основні функції:

вимірює і відображає фінансовий результат;

відображає фінансовий стан підприємства: його активи, зобов'язання і власний капітал.

Практика бухгалтерського обліку в таких країнах побудована на загальноприйнятих принципах бухгалтерського обліку і міжнародних стандартах обліку та звітності. Вона спрямована на:

об'єктивне визначення й відображення фінансового результату діяльності та фінансового стану;

відображення ринкових ризиків;

урахування впливу ринку на діяльність. У міжнародних економічних відносинах бухгалтерський облік розглядають як мову бізнесу, інструмент ділових стосунків. Тому інтеграція вітчизняних банків у світову банківську систему потребує відображення фінансового стану відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Неспроможність банку надавати фінансову інформацію згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку реальним чи потенційним партнерам гальмує відкриття кредитних ліній, а також унеможливлює залучення такого банку в довгострокові ділові відносини. Отже, до 1998 р. українським банкам необхідно було залучати міжнародні аудиторські фірми для складання річних звітів згідно з міжнародними стандартами, що потребувало значних коштів.

Можна з усією відповідальністю стверджувати, що в умовах ринкової економіки без переходу на нову методологію обліку, звітності та контролю бухгалтерський облік стає гальмом у розвитку ринкових відносин, зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, залучення іноземних інвестицій в економіку України та ін.

Таким чином, ситуація, що об'єктивно склалася, зумовила закономірну необхідність проведення в Україні масштабної реформи у галузі бухгалтерського обліку в цілому та в банківській системі зокрема.

Концепція побудови фінансового обліку повинна знайти своє втілення в Законі про бухгалтерський облік. Тільки після прийняття цього Закону можуть бути затверджені нові національні стандарти бухгалтерського обліку, адекватні потребам ринкової економіки.

Національний банк України, скориставшись наданим йому правом, здійснив реформу бухгалтерського обліку і звітності в банках. Починаючи з 1 січня 1998 р., усі банківські установи ведуть фінансовий бухгалтерський облік і складають фінансову звітність за міжнародними стандартами бухгалтерського обліку.

Відповідно до концепції НБУ перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та звітності дозволяє:

зробити прозорою діяльність комерційних банків;

зовнішнім користувачам отримати достовірну інформацію щодо реального стану банку;

удосконалити систему нагляду та регулювання діяльності комерційних банків з боку НБУ;

підняти рівень довіри до комерційних банків серед населення;

комерційним банкам застосувати ефективну систему внутрішнього контролю та аналізу фінансової діяльності.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» функції розробки єдиних правил бухгалтерського обліку в банках покладено на НБУ. Відправною точкою реформи бухгалтерського обліку в Україні на рівні НБУ і комерційних банків є Указ Президента України від 23.05.92 р. «Про перехід України до загальноприйнятої у міжнародній практиці системи обліку та статистики». Для розробки концепції реформи при НБУ була створена Координаційна Рада бухгалтерської звітності, до складу якої увійшли провідні спеціалісти Національного банку, комерційних банків, зарубіжні радники, вчені провідних вузів країни. Координаційна Рада розробила проект універсального плану рахунків для банків, а також інструкції з обліку, включаючи деталі контролю сум для різних звітів, що мали використовуватись як комерційними банками, так і НБУ.

У 1995 р. на базі Координаційної Ради при НБУ було створене Управління методології та реформування бухгалтерського обліку і звітності, першочергове завдання якого полягало в опануванні зарубіжними принципами і методиками обліку та звітності та визначенні можливості їх застосування в Україні. Вирішення цього завдання не передбачало демонтажу існуючої системи та заміни її західними аналогами як в теоретичному, так і в практичному плані. Необхідно було забезпечити кардинальні зміни шляхом природного розширення кола об'єктів обліку; надати гнучкості системі обліку при застосуванні існуючих і запровадженні принципово нових методик обліку; переглянути роль бухгалтера в управлінні банком.

Реформа обліку і звітності в цей перехідний період повинна відобразити еволюційний процес трансформації однієї облікової системи в іншу і водночас забезпечити стабільність облікової політики. Це покликано підвищити довіру інвесторів до нашої держави.

У ході підготовки та здійснення реформи можна виділити чотири етапи.

Перший етап підготовчий (1995 р.—II кв. 1996 р.). Основна мета розробка концепції та послідовності проведення реформи. На цьому етапі вирішувалися такі найважливіші завдання:

1. Концепція і структура плану рахунків та загальної фінансової звітності. Основна увага була спрямована на: а) відображення банківських ризиків, ліквідності та аналіз джерел рентабельності;

б) полегшення складання фінансової та іншої звітності статистичної, податкової, прудонціальної, тобто необхідної для розрахунку нормативів.

2. Розробка нової структури, номерів рахунків і параметрів аналітичного обліку, які дозволять використовувати додаткову систему для відстеження небухгалтерської інформації, тобто використання додаткових ознак (так званих атрибутів для зберігання інформації, яка отримана для управління, статистики, розрахунків бази оподаткування, що постійно змінюється).

У грудні 1996 р. Управління методології та реформування бухгалтерського обліку завершило розробку проекту плану рахунків і форм фінансової звітності. За підсумками виконаної роботи було визнано за доцільне розробити два плани рахунків: один для НБУ, другий для комерційних банків. У І кв. 1997 р. план рахунків для комерційних банків, вказівки щодо характеристики рахунків і форми звітності були передані комерційним банкам для ознайомлення і внесення пропозицій щодо коригування. Одночасно була завершена робота з розробки методичних вказівок щодо параметрів ведення аналітичного обліку. Комерційні банки розпочали інвентаризацію всіх бухгалтерських рахунків з метою підготовки перехідних таблиць, які повинні полегшити поступовий перехід до нового плану рахунків.

У травнічервні 1997 р. новий план рахунків та форми фінансової звітності були затверджені Правлінням НБУ.

Другий етап (II—III кв. 1997 р.). Основна мета підготовка методичних вказівок щодо застосування бухгалтерських рахунків, здійснення бухгалтерських процедур, підготовки форм фінансової звітності згідно з новим планом рахунків та відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і звітності; аналізу існуючих інформаційних потоків для розробки грошово-кредитної статистики і статистики платіжного балансу; визначення вимог до комерційних банків щодо складання звітності за грошово-кредитною статистикою, статистикою платіжного балансу, фінансовою звітністю.

Третій етап (IV кв. 1997 р.). Основна мета апробація підготовлених документів у пілотних банках з метою усунення виявлених недосконалих рішень і внесення необхідних коректив. Перевірка готовності комп'ютерних мереж банків до обробки інформації.

Четвертий етап (з 1 січня 1998 р.). Основна мета запровадження нового плану рахунків та форм загальної фінансової звітності в усіх банках України.

Таким чином, для забезпечення переходу бухгалтерського обліку в Україні на міжнародні стандарти необхідно не лише прийняти Закон про бухгалтерський облік, але й узгодити його з іншими законодавчими актами щодо системи оподаткування, а також розробити нормативну базу, що регулює цей процес.

Особливості проведення реформи в Україні на відміну від інших держав СНД полягають у тому, що відбувається одночасний перехід на новий план рахунків і складання загальної фінансової звітності. Для прикладу, в Росії та Білорусії запровадженню нового плану рахунків передував етап переходу до складання фінансової звітності за міжнародними стандартами. Це дозволило сформувати у працівників бухгалтерського апарату розуміння концепції реформи та полегшило трансформацію комп'ютерних мереж для обробки облікової інформації.

Загалом перехід банків на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і звітності повинен пришвидшити завершення роботи над Законом про бухгалтерський облік і затвердження національних стандартів бухгалтерського обліку і звітності.

Підбиваючи підсумки сказаного, можна наступним чином систематизувати основні риси бухгалтерського обліку в банках держав, які орієнтуються на розбудову ринкової економіки.

1. Головна мета банківської установи:

отримати прибуток;

покращити добробут акціонерів.

2. Головна мета бухгалтерського обліку:

вимірювання прибутку проти чітко визначеного капіталу;

оцінка чистої вартості банківської установи.

3. Базові принципи бухгалтерського обліку:

загальноприйняті принципи, що стосуються фінансового обліку і розроблені бухгалтерами під загальним наглядом регулятивної агенції, як правило, центрального банку держави.

4. Бухгалтерські процедури:

множинність операцій і свобода вибору внутрішньої банківської техніки;

обов'язковість аудиторської перевірки;

не всі обов'язкові форми звітності орієнтуються на статистику.

5. Фінансовий облік:

класифікація балансу реалізує принаймні дві мети класифікувати активи за їх ліквідністю, а зобов'язання за часом їх погашення; виміряти чисту вартість банківської установи.

1.2. Міжнародні принципи і стандарти бухгалтерського обліку

Національні системи обліку та звітності мають певні відмінності, які зумовлені політичними, економічними факторами. Перш за все це виявляється у різниці підходів до відображення активів, обліку доходів та витрат, способів визначення фінансових результатів. Незіставлюваність фінансових звітів, складність їх розуміння з боку іноземних інвесторів і кредиторів гальмує розвиток процесів інтеграції економік, міжнародного бізнесу. У світовій практиці це призвело до необхідності уніфікації та стандартизації обліку, який є засобом міжнародного ділового спілкування, тобто мовою бізнесу.

Уніфікація це процес зменшення відмінностей між національними бухгалтерськими та господарчими системами і підвищення рівня постійності та порівняльності фінансових звітів. Мета уніфікації усунення перешкод у переміщенні капіталів на міжнародних фінансових ринках та розумінні фінансових звітів.

Постійність означає використання одних і тих самих правил бухгалтерського обліку в усіх звітних періодах та для всіх однорідних і аналогічних операцій.

Порівняльність дає можливість проаналізувати та зіставити фінансові звіти без істотних коригувань і перерахунків.

В основу національних систем обліку покладено принципи бухгалтерського обліку та стандарти, які регламентують правила здійснення бухгалтерських процедур.

Узагальнення підходів, що розроблені школами бухгалтерського обліку Італії, Франції, Ірландії, США, дозволило сформулювати базову концепцію, методологію обліку, або, іншими словами, загальноприйняті в світовій практиці принципи бухгалтерського обліку.

Застосування міжнародних принципів дає можливість складати фінансову звітність, яка в достатній мірі відтворює достовірну та чітку картину економіко-фінансової діяльності підприємства, у тому числі комерційного банку.

До міжнародних (загальноприйнятих) принципів обліку належать:

Принцип неперервності діяльності. Припускається, що підприємство чи банк буде продовжувати свою діяльність постійно, тобто на момент складання звітності адміністрація не має ні намірів, ні потреб щодо його ліквідації чи скорочення обсягу операцій. У випадку, коли є рішення про ліквідацію чи часткове припинення діяльності, наприклад, продаж філії чи відділення банку в наступному звітному періоді, активи слід обліковувати за їх реальною вартістю продажу. Якщо реальна вартість продажу майна менше залишкової (початкова вартість за мінусом зношення), комерційному банку необхідно врахувати прихований збиток та відобразити його в звіті про прибутки та збитки.

Приклад. У 1995 р. банк придбав офіс за 200 000 гри. Строк амортизації становить 20 років. Таким чином, його балансова вартість на 01.01.97 р. Складає 180000грн.

200000 - ((200000/20) х 2) = 180,
тобто сума амортизації за два роки дорівнює 200 000 : 20 х 2 = 20 000 грн.

Продажна ціна офісу на 01.01.97 р. складає 140000 грн. Через незручність його місцезнаходження.

1. У випадку продовження функціонування підприємства офіс в активі балансу буде враховуватись у сумі 180000грн.

2. У випадку ліквідації відділення та продажу офісу банку належить врахувати прихований збиток та відобразити проводкою донараховану амортизацію з розрахунку 180 000 - 140 000 = 40 000 грн.

Сума донарахованої амортизації за міжнародними стандартами підлягає віднесенню до витрат банку.

Принцип автономності підприємства. Він означає, що кожне підприємство (банк) розглядається як самостійна господарська одиниця, яка юридично відокремлена від своїх власників та інших підприємств. Рахунки власника і фірми мають бути відокремлені, і відповідальність з зобов'язаннями враховується окремо. По кожній господарській одиниці ведеться бухгалтерський облік і складається фінансовий звіт. Принцип автономності дотримується в усіх випадках незалежно від організаційно-правової форми діяльності підприємства. Цей принцип ще називають принципом одиниці обліку.

Принцип двосторонності. Кожна господарська (банківська) операція повинна бути відображена двічі в однаковій сумі за дебетом одного і кредитом іншого рахунку. Цей принцип полягає в тому, що засоби підприємства (банку) відображаються у двох напрямках: з одного боку ресурси (гроші, основні засоби, надані кредити тощо), а з іншого за джерелами їх формування. Джерелами формування, у свою чергу, можуть бути як залучені (зобов'язання), так і власні (власний капітал) кошти. Тому принцип двосторонності може бути виражений формулою:

Ресурси = Зобов'язання + Власний капітал,

або А = П + К,



Размер файла: 414.64 Кбайт
Тип файла: rar (Mime Type: application/x-rar)
Заказ курсовой диплома или диссертации.

Горячая Линия


Вход для партнеров