Заказ работы

Заказать
Каталог тем
Каталог бесплатных ресурсов

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МОДЕЛЮВАННЯ ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДЕРЖАВИ

Багато праць сучасних вітчизняних та зарубіжних науковців присвячено проблемам державного регулювання ринкової економіки, зокрема  проблемам стабілізації та економічного зростання, [9, 27, 34, 46, 51, 52, 70, 81, 98, 107, 128, 144, 149, 150-152].

Історичний розвиток концепцій економічної теорії, як зазначено у [34, 70], призвів до того, що класична економічна теорія, яка панувала у 30-х роках 20 сторіччя та виходила з можливості саморегуляції ринкової економіки на основі повного використання ресурсів була змінена на погляди протилежних напрямків, згідно яких ринкова економіка не має механізмів, які автоматично призводять до повного використання ресурсів, тому державне втручання є необхідним.

Загальновизнаною концепцією в економічній теорії на сьогодні є те, що забезпечення та полегшення ефективного функціонування ринкової системи – це головна функція держави. На підтвердження цього можна навести вираз відомого англійського економіста Дж. М. Кейнса, засновника кейнсіанської економічної теорії, [34]: «Правильна економічна державна політика не може запобігти чергуванню підйомів та спадів ділової активності, проте має змогу послабити спад, або посилити підйом».

Сучасний етап розвитку економічних відношень потребує визначення інструментів ефективного здійснення цих функцій. Згідно з роботами авторів [9, 34, 51, 52, 70], розрізняються наступні головні інструменти державного регулювання:

       кейнсіанська економічна теорія, яка в якості інструментів державної політики визнає фіскальну та кредитно-грошову політику;

       теорія монетаризму, яка стверджує, що головним чинником змін економічної кон’юнктури є зміни в кредитно-грошовій політиці.

Важливим є те, що на сьогодні, згідно з [34, 128], більшість економістів підтримують кейнсіанську економічну теорію, яка є не просто теорією, а сформувалася історично впродовж становлення та розвитку ринкової економіки Сполучених Штатів Америки, досвід якої було успішно використано в багатьох інших державах впродовж перехідних періодів, [112]. Отже впродовж подальшого дослідження визначимо цю концепцію в якості провідної.

Як стверджується в [34, 60, 95, 109, 112, 119], в умовах змішаної економіки уряд повністю інтегровано в кругообіг матеріальних та грошових ресурсів, утворюючих економіку країни, що представлено на рис. 1.1.

Згідно рис. 1.1 можна стверджувати, що населення країни відіграє важливу роль в системі її економічного розвитку:

       по-перше – через ринок ресурсів воно бере участь у створенні валового національного продукту на підприємствах держави, виступаючи в якості трудових ресурсів;

       по-друге – встановлює кінцевий попит на ринку товарів та послуг, будучи джерелом надходження доходів для підприємств;

       по-третє – являє собою пряме чи непряме джерело надходжень до державного бюджету через податки на трудову діяльність, або податки на підприємства.

Отже, забезпечення всіх сфер розвитку життя людини – першочергова задача державного регулювання. Приклади економічно розвинутих ринкових країн [34, 112] свідчать про правильність висновків – в багатьох з цих країн існує соціально спрямована ринкова економіка.

Згідно з визначенням [34], соціально спрямована економіка – це економіка, заснована на ринкових відносинах і приватній власності, у якій держава використовує податки та бюджетні асигнування для того, щоб гарантувати своїм громадянам елементарну економічну стабільність.

Проводячи ринкові реформи, Україна орієнтується на світовий досвід. Найвищою соціальною цінністю на Україні, згідно з [1], визнаються людина, її життя та здоров'я, честь і гідність. Відповідно до цього, держава зобов’язується забезпечувати кожному громадянину наступні права [1, 2]:

       право на вільно обрану працю, що включає можливість заробляти на життя;

       право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;

       право на вільний і всебічний розвиток своєї особистості;

       право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;

       право на освіту, в тому числі і на вищу освіту;

       право на соціальний захист та інші.

Таким чином, на законодавчому рівні державою визначена низка обмежень за факторами показника якості життя та рівнем соціального розвитку кожної окремої особистості. Встановлюючи мінімально допустимі значення відповідних факторів, держава, тим самим, забезпечує мінімальний соціально-економічний розвиток всього суспільства.

Як зазначається у [7, 23, 50, 54, 55, 77, 135-139], поняття якості життя окремої людини – це інтегральний показник рівня розвитку суспільства. Проте справедливе і зворотне твердження – високий показник рівня розвитку суспільства можливий лише за умови достатнього рівня показника якості життя кожного окремого громадянина.

Для того, щоб держава мала можливість виконувати свої зобов’язання, необхідні ресурси, спрямовані на забезпечення відповідних прав. Вирішення проблеми обмеженості ресурсів без зниження існуючого рівня споживання та скорочення обсягів інвестицій можливе лише за умови економічного зростання. Актуальність розгляду цього питання підтверджується працями багатьох науковців [27, 34, 51, 52, 70, 107, 128].

Основний висновок з аналізу цих робіт вказує на те, що зростаюча економіка має більшу здатність задовольняти нові потреби і вирішувати соціально-економічні проблеми.

Аналізуючи проблему економічного зростання необхідно також звернути увагу, що деякі вчені висловлюють своє негативне ставлення відносно його бажаності в країнах з високим рівнем життя [34, 70]. В основі цієї точи зору є наступні аргументи:

      високі темпи економічного зростання і як наслідок, промислового виробництва, призводять до забруднення навколишнього середовища;

      актуальність внутрішньої проблеми розподілу, а не виробництва, тобто, зростання валового національного продукту повинно служити інтересам всього суспільства;

      економічне зростання часто знаходиться у протиріччі з деякими загальнолюдськими цінностями.

Проте, реакцією прибічників економічного зростання є точка зору, що з його допомогою суспільство має більше ресурсів для вирішення соціальних проблем, виробництва-розподілу кінцевого продукту, навколишнього середовища тощо  [70]. Отже, спираючись на роботи [9, 27, 34, 46, 51, 52, 70, 81, 85, 107], приймемо до уваги висновок, що економічне зростання є бажаним для суспільства.

Згідно з [34, 111], всі економічні явища повинні знаходити своє відображення в системі показників. Темпи зростання економіки, згідно з [34, 51, 106], найчастіше оцінюються  з допомогою наступних показників:

       збільшення реального валового національного продукту за деякий період;

       збільшення валового національного продукту на душу населення.

При визначенні соціально-економічного розвитку суспільства доцільнішим є використання другого зазначеного показника.

До факторів економічного зростання відомі економісти Макконел і Брю [34] відносять:

       фактори пропозиції (природні ресурси, трудові ресурси, основний капітал);

       фактори попиту (повне та раціональне використання обсягу виробництва та ресурсів, тобто виведення економіки на криву виробничих потужностей).

Саме фактори пропозиції визначають потенційно можливі обсяги ВНП, тобто визначають криву виробничих потужностей економіки [34, 70, 123]. Важливо підкреслити, що кожен з факторів розбивається авторами на дві складові – кількісну (екстенсивну) та якісну (інтенсивну), зокрема:

       природні ресурси – кількість використаних ресурсів та їх якість відповідно;

       трудові ресурси – чисельність та рівень професійної підготовки;

       основний капітал – обсяг та рівень технології.

Згідно з наведеною вище класифікацією, у роботі [70] автори на базі статистичного аналізу ефективності використання ресурсів різних країн протягом другої половини 20 сторіччя, відмічають різницю між якісними відмінностями економічного зростання індустріально розвинутих країн, та країн що розвиваються. Зокрема, вказується на те, що індустріально розвинуті країни мають сталі, досить помірні темпи економічного росту на рівні 3-6%. На відміну від цього, країни що розвиваються, протягом останніх десятиріч демонструють значно вищі темпи економічного зростання – на рівні 6-12% [70].

Причиною такої різниці є система факторів, а точніше, їхній вплив, який за умов нерівномірного економічного розвитку країн значно відрізняється. Такий висновок можна зробити з посиланням на праці [70, 81, 144].

Отже, напрямком подальшого дослідження повинен стати аналіз причин економічного зростання в залежності від рівня розвитку економіки.

Під індустріально-розвинутою країною, згідно з визначенням наступних авторів [34], будемо розуміти країну, що є одним з лідерів з показників економічного росту, таких як обсяг валового національного продукту на душу населення, в якій рівень споживання на душу населення зростає постійними темпами, не руйнуючи умов макроекономічної стабільності.

З джерел [40, 45, 48, 53, 72, 129] відомо, що при вирішенні економічних задач державного міжгалузевого регулювання, в умовах, коли залежність між кінцевим результатом та факторами його обумовившими не є детермінованою (строго функціонально визначеною), а носить вірогіднисний характер, найбільш поширеним методом вивчення такої залежності є стохастичний факторний аналіз, який містить у собі методи кореляційного та регресійного аналізу.

Базою для дослідження таких економіко-математичних залежностей є статистичні спостереження, [40, 48, 72]. На сьогодні, для дослідження взаємозв’язків між обсягом виробленої продукції та факторами, від яких вона залежить, широко використовується апарат виробничих функцій та коефіцієнтів аналізу, [111, 123]. В залежності від форми цих взаємозв’язків в практиці економіко-математичного аналізу розрізняються та використовуються наступні типи виробничих функцій: лінійна, квадратна, кубічна, гіперболічна, степенева, показова, експоненційна тощо, [111, 123, 136].

Стале постійне довготривале зростання економіки призводить до того, що в кожен момент часу наявні виробничі ресурси використовуються в повному обсязі. Тобто, в умовах індустріально-розвинутої зростаючої економіки обсяг валового національного продукту близький до потенційно можливого, а отже економіка знаходиться на кривій виробничих потужностей. Таким чином, фактори попиту не можуть бути резервом економічного зростання, оскільки на надмірний попит економіка не зможе відреагувати відповідним зростанням валового національного продукту.

Можна зробити висновок, що резервом економічного зростання в даному випадку є тільки фактори пропозиції. Отже, для вирішення розглядаємої задачі необхідно проаналізувати виробничу функцію, що безпосередньо впливає на криву виробничих потужностей економіки.

Зазначені вище літературні джерела стверджують, що довгий час пануюче місце в дослідженнях виробничих функцій на макрорівні займає степенева виробнича функція Коба-Дугласа (1.1):

 

                                                                                               (1.1)



Размер файла: 496.5 Кбайт
Тип файла: doc (Mime Type: application/msword)
Заказ курсовой диплома или диссертации.

Горячая Линия


Вход для партнеров