Заказ работы

Заказать
Каталог тем

Самые новые

Значок файла Определение показателя адиабаты воздуха методом Клемана-Дезорма: Метод, указ. / Сост.: Е.А. Будовских, В.А. Петрунин, Н.Н. Назарова, В.Е. Громов: СибГИУ.- Новокузнецк, 2001.- 13 (4)
(Методические материалы)

Значок файла ОПРЕДЕЛЕНИЕ ОТНОШЕНИЯ ТЕПЛОЁМКОСТИ ГАЗА ПРИ ПОСТОЯННОМ ДАВЛЕНИИ К ТЕПЛОЁМКОСТИ ГАЗА ПРИ ПОСТОЯННОМ ОБЪЁМЕ (3)
(Методические материалы)

Значок файла Лабораторная работа 8. ОПРЕДЕЛЕНИЕ ДИСПЕРСИИ ПРИЗМЫ И ДИСПЕРСИИ ПОКАЗАТЕЛЯ ПРЕЛОМЛЕНИЯ СТЕКЛА (6)
(Методические материалы)

Значок файла ОПРЕДЕЛЕНИЕ УГЛА ПОГАСАНИЯ В КРИСТАЛЛЕ С ПО-МОЩЬЮ ПОЛЯРИЗАЦИОННОГО МИКРОСКОПА Лабораторный практикум по курсу "Общая физика" (4)
(Методические материалы)

Значок файла Лабораторная работа 7. ПОЛЯРИЗАЦИЯ СВЕТА. ПРОВЕРКА ЗАКОНА МАЛЮСА (7)
(Методические материалы)

Значок файла Лабораторная работа № 7. ИЗУЧЕНИЕ ВРАЩЕНИЯ ПЛОЩАДИ ПОЛЯРИЗАЦИИ С ПОМОЩЬЮ САХАРИМЕТРА (6)
(Методические материалы)

Значок файла Лабораторная работа 6. ДИФРАКЦИЯ ЛАЗЕРНОГО СВЕТА НА ЩЕЛИ (8)
(Методические материалы)

Каталог бесплатных ресурсов

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ

Після тисячоліть існування виробництва суто матеріального характеру
наприкінці ХХ століття людство почало переорієнтовуватися на новий, ін-
телектуально-інформаційний шлях розвитку, формувати економіку знань
— джерело економічного і соціального поступу. Тобто у сучасному світі ціну
кінцевої продукції дедалі менше визначає вартість матеріалу, натомість у
ній зростає інтелектуальна складова. Нині головним джерелом багатства
суспільства, нації стають знання, інтелект, завдяки яким додана вартість
виникає у процесі генерування і використання нових ідей, нестандартних
рішень і технологій. Тільки створення вартості у знаннємісткій еконо-
міці може сприяти підвищенню конкурентоспроможності вироблюваного
продукту. В цьому контексті значно зростає роль інтелектуально-твор-
чої праці науковців, конструкторів, програмістів, інженерів тощо. Отже,
створення вартості в економіці знань пов’язане з радикальними змінами у
суспільстві та моделях ведення підприємницької діяльності.
Автори статті аналізують ситуацію в Україні щодо розбудови еконо-
міки знань, пропонують шляхи розв’язання проблем у процесі переорієнта-
ції виробництва від матеріального до інноваційно-інтелектуального спря-
мування.
© ПОПЛАВСЬКА Жанна Василівна. Доктор економічних наук. Професор Національного університету
«Львівська політехніка».
ПОПЛАВСЬКИЙ Василь Григорович. Доктор економічних наук. Професор Львівського державного аграр-
ного університету. 2007.
Ж. ПОПЛАВСЬКА, В. ПОПЛАВСЬКИЙ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 53
Якщо конкурентні переваги у тради-
ційній економіці забезпечував доступ
до природних джерел і сировини, зручні
транспортні маршрути, місткий ринок, де-
шева робоча сила, то в економіці знань за-
порукою успіху стали інновації та підпри-
ємництво, яке ґрунтується на знаннях,
розвиненій інфраструктурній інформації
(Інтернет, бази даних, телекомунікації, мо-
більний зв’язок).
У постіндустріальних країнах основни-
ми виробничими ресурсами є знання, ін-
телект, інноваційно-інформаційні техно-
логії, «high tech», які формують рейтинг
знан нємісткої економіки. А джерелом еко-
номічного зростання стає продукування
ідей як конкурентоспроможного товару.
Сьогодні лідерами у створенні еко но міч-
ного багатства є країни, у валовому на-
ціональному продукті яких закладені ви-
сока питома вага знань, нематеріальних
активів і товарів, великі інвестиції в
освіту, науку, охорону здоров’я та по ліп-
шення якості довкілля. Без пе ре біль шення
можна стверджувати: саме сила розуму
визначає усе або майже все. Інтелектуаль-
на власність — високоліквідний товар,
який має і свою специфіку: будучи нема-
теріальним, він формує матеріальну осно-
ву розвитку країни і визначає ефектив-
ність економіки у майбутньому. На жаль,
в Україні ще немає чіткої координації кон-
кретних дій з метою переходу до новіт ньої
моделі економіки.
Нині очевидно, що в цьому процесі слід
задіяти всі основні елементи продуктивних
сил — як матеріальні, так і нематеріальні,
зокрема, організаційно-управлінський до-
свід, фонди науково-технічних знань, люд-
ський капітал [1]. Для підвищення ефек-
тивного виробничого потенціалу тепер не-
має інших шляхів, крім забезпечення від-
повідних рівнів і темпів нагромадження у
сфері неречових форм багатства (ноу-хау,
інформація, патенти). Недооцінка цього за-
грожує неминучим відставанням як окре-
мих підприємств, так і економіки країни в
цілому.
Але це не означає, що традиційні сфери
виробництва (земля, вода, надра, капітал,
праця) втратили своє первинне значення.
Вони продовжують посідати вагоме місце в
індустріальних, а також країнах доіндуст-
ріальної стадії розвитку. Лише у країнах
«золотого мільярда» 1 справді відбувається
революційне утвердження примату інте-
лектуальної праці, інтелектуальної влас-
ності, інтелектуального капіталу. І базує-
ться все це на інноваціях, які дають мож-
ливість, передусім підприємливим людям,
істотно впливати на економічний поступ.
Враховуючи це, можна стверджувати, що
лише невідкладна і якісна модернізація іс-
нуючих в Україні виробничих потужностей
на основі інтелектуального капіталу і мо-
білізація всіх ресурсів здатні забезпечити
економічний прорив та підвищення добро-
буту народу.
Інтелектуальний капітал в економіці
знань вирізняється такими показниками:
• інноваційність країни (інтенсивність
про дукування і комерціалізація іннова-
цій) — загальна величина науково-до-
слідних та дослідно-конструкторських
робіт (НД і ДКР), їхня частка у ВВП;
• кількість науково-технічних публікацій;
• витрати на дослідження та їхня частка у
ВВП;
• створення знань з комерційним потен-
ціалом (витрати на прикладні НД і ДКР
та їхня частка у ВВП);
1 Тут економічний розвиток, а отже, і добробут, базу-
ються на високих технологіях (інформаційних, на-
півпровідникових, нанотехнологіях). Серед ньорічні
темпи зростання в цих країнах перевищують 7%.
Один долар, вкладений в електроніку, дає 100 до-
ларів у кінцевому продукті. Середньосвітовий тер-
мін окупності вкладень — не більше трьох років.
Одне робоче місце в електроніці створює 4 в інших
галузях господарювання.
54 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2
• кількість патентів, зареєстрованих у трі-
аді патентних сімей (Європа, США,
Япо нія), в розрахунку на один мільйон
населення;
• коефіцієнт винахідливості населення;
• місткість ринку знань і динаміка міжна-
родного обміну знаннями — частка на-
ціональних НД і ДКР, фінансованих з-за
кордону;
• міжнародна співпраця у сфері науки та
високих технологій;
• кількість іноземних студентів у націо-
нальних ВНЗ;
• частка венчурного фінансування у ВВП;
• якість людського капіталу — показники
системи освіти, охорони здоров’я, частка
науковців у загальній кількості зайня-
тих;
• міграція висококваліфікованих праців-
ників;
• рівень розвитку національної інформа-
ційної інфраструктури — інформаційно-
комп’ютерних і телекомунікаційних тех-
нологій тощо.
Аналіз статистичних даних свідчить, що
між темпами витрат на освіту, етапами
продукування знань та їхнім використан-
ням на практиці в Україні існує істотний
розрив. Він зумовлений недостатнім фі-
нансовим забезпеченням усіх стадій ство-
рення, нагромадження та реалізації інте-
лектуальних досягнень. Так, законодавчо
витрати на освіту та науку встановлені на
рівні не менше 10% ВВП, тоді як насправ-
ді вони ніколи не досягали 6%. Таких кош-
тів аж ніяк недостатньо для розвитку нау-
ково-технічної ді яльності.
Основними джерелами фінансування на-
уково-дослідних робіт, які сприяють про-
дукуванню знань та їхній трансформації у
матеріальне виробництво, є Державний бю-
джет, держзамовлення, замовлення підпри-
ємств, іноземні інвестиції. Позабюджетне
фінансування характеризує ться високою
часткою в ньому приватного підприємни-
цького сектору (31%), на відміну від дер-
жавного, який у 6 разів менший [2].
Важливо також ширше залучати інозем-
ний капітал, але це джерело фінансування
поки що в Україні задіяне недостатньо. Те
саме можна сказати і про банківське кре-
дитування, активізацію участі приватного
капіталу, використання заощаджень насе-
лення, підвищення ефективності програм-
но-цільової форми у системі фінансуван-
ня інноваційної діяльності. А найперспек-
тивнішим нам видається ефективне залу-
чення корпоративного сектору економіки
з відповідними державними гарантіями
фінансового забезпечення науково-інфор-
маційної і технологічної діяльності.
Однією з проблем формування іннова-
ційної економіки в Україні є розрив між
стадіями наукових досліджень і впрова-
дженням їхніх результатів у виробництво.
Це зумовлено передусім відсутністю ефек-
тивного механізму трансформування нау-
кових знань в інноваційні розробки, при-
датні до практичного використання. У по-
доланні цієї проблеми важлива роль нале-
жить інноваційному підприємництву, але
його частка в Україні нині становить лише
6,6% від загальної кількості малих підпри-
ємств. Можливо, ситуацію змінить істотне
збільшення їхньої чисельності. Тут є пози-
тивна динаміка: якщо у 2001 р. приріст ма-
лих підприємств становив 6,7%, то у 2002—
2003 рр. — 29,6%, ще потужніше їх зро стан-
ня передбачається на 2007—2008 роки.
Безперечно, у центрі виробничої чи ін-
телектуальної діяльності лежить еко-
номічний інтерес — основа економіки і сти-
мул для кожного працівника, підприємства
чи галузі. Проте їхні інтереси не повинні
суперечити національним. А такі випадки у
нас, на жаль, трапляються доволі часто.
Наприклад, лише експортоорієнтовані га-
лузі вітчизняної промисловості, що харак-
теризуються неефективним використанням
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 55
енер гії і сировини, заробляють великі суми
валюти. Тим часом за інтенсивністю викидів
вуглецю в розрахунку на одиницю вартості
ВВП Україна посідає перше місце у світі.
Крім «тяжкої спадщини минулого», у цьому
винна також політика багаторічного субси-
дування енергоємних галузей національної
економіки, передусім експортоорієнтованих
підприємств гірничо-металургійної сфери
та паливно-енергетичного комплексу (ПЕК),
де інтенсивність шкідливих викидів най-
більша. І надалі, схоже, уряд має намір про-
довжувати таке субсидування. Для цього
використовують різні заходи: звільнення за-
значених підприємств від податків, встанов-
лення занижених ставок платежів за викиди
забруднювальних речовин, надання непря-
мих чи прихованих субсидій.
Оскільки Кіотський протокол зобов’язує
країни скорочувати власні викиди СО2, це
неминуче спричинює «втечу» енергоємних
виробництв до країн, які мають значний
надлишок квот на викиди парникових газів
і тому не дбають про їхнє зменшення. Але
слід пам’ятати, що цей надлишок квот пос-
тупово скорочуватиметься у результаті гло-
бальних процесів економічної інтеграції,
посилення міжнародного поділу праці й на-
рощування обсягів торгівлі товарами та
послугами з високим умістом матеріалізо-
ваного вуглецю. Така торгівля квотами
дуже прибуткова. За даними ООН (1999),
для Європи викиди 1 т СО2 в Україні «спри-
яли» приросту ВВП у розмірі 422 дол., а у
Західній Європі — на 2041 дол. Отже, ку-
пуючи в Україні труби, феросплави, алю-
міній, цемент, мінеральні добрива, європей-
ські країни тим самим заощаджують свої
квоти на викиди. Щодо вітчизняних екс-
портерів енергоємної продукції, то вони,
самі того не розуміючи, займаються прихо-
ваним, але цілком легальним експортом ук-
раїнських квот на викиди парникових газів,
оскільки в собівартості їхніх товарів закла-
дено плату за забруднення довкілля СО2,
яка в Україні все ще нульова. Варто на
державному рівні поцікавитися, яка частка
національної квоти на викиди парникових
газів прихована в кожному мільйоні до-
ларів, отримуваних від експорту чавуну,
сталі, цементу чи іншої енергоємної про-
дукції. Потім, перемноживши поточну ціну
дозволу на викиди 1 т СО2 на європейсько-
му чи світовому ринку на кількість тонн
двоокису вуглецю, матеріалізованого в ос-
новних групах нашого експорту, уряд мав
би скоригувати його структуру у бік змен-
шення енергоємності, щоб контролювати
прихований експорт національних квот на
викиди парникових газів.
Україні потрібно терміново розробити
план розподілу квот на 2008—2012 рр., пе-
редумовою для чого є національний ка-
дастр та реєстр викидів парникових газів.
Такий план, по-перше, стимулюватиме ін-
новаційний розвиток енергоємних галузей
економіки, по-друге, зменшить залежність
від імпорту енергоносіїв. Таким чином,
з’явиться можливість передбачати струк-
турні перекоси в національній економіці і
диверсифікувати експорт.
Результати прогнозування економічного
розвитку і пов’язаних з ним шкідливих ви-
кидів дають підстави стверджувати: Украї-
на ще довго матиме надлишок квот на пар-
никові гази, принаймні до 2020 р. Це озна-
чає, що впродовж першого періоду дії Кіот-
ського протоколу національний надлишок
дозволів на викиди становитиме приблиз-
но 360 млн т СО2 щорічно протягом 2008—
2012 рр. Найкраща можливість освоїти ба-
гатомільйонні надходження від продажу
нашого надлишку квот — це якнайшвидша
розробка і реалізація Схеми зелених інвес-
тицій, що передбачає форвардний продаж
частини надлишкових дозволів на викиди.
Україні така схема може забезпечити
значні кошти, що істотно впливатиме на
зменшення енергоємності ВВП. Це допо-
може не лише знизити викиди парникових
56 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2
газів, а й отримати низку додаткових пере-
ваг — послаблення залежності від імпорту
енергоносіїв, скорочення витрат на ліку-
вання населення, зменшення забруднення
довкілля. Крім того, Україна матиме певну
вигоду від застосування гнучких механіз-
мів Кіотського протоколу. Так, від продажу
надлишку квот на викиди парникових газів
вона може отримати деякі фінансові ресур-
си, а реалізація спільних проектів дасть
можливість залучати прямі іноземні інвес-
тиції в найенергоємніші галузі національ-
ної економіки. Проте у нас ще й досі не
створено належну інфраструктуру для про-
дажу квот на міжнародному ринку дозволів
на викиди парникових газів чи залучення
інвестицій у проекти світової економіки.
Наша країна має скористатися унікальним
шансом, який дає їй Кіотський протокол, —
через власні або ж залучені інтелектуаль-
но-інформаційні ресурси.
Варто ще раз підкреслити — ці ресурси
практично необмежені. Тут людина є не
тільки творцем знань, а й їхнім носієм і
власником. Інтелектуальна власність не
може бути приватизованою, оскільки в ма-
теріальному вигляді не існує, але вона на-
дає власникові право вигідно її використо-
вувати. В цьому контексті інтелектуальна
власність реально стає суспільною, всена-
родною, оскільки її формують члени сус-
пільства, щоправда, високого розумового
рівня. Інновації як продукти інтелектуаль-
ної власності можливі не лише у виробни-
цтві, де створюється нова додаткова вар-
тість, а й у генеруванні нових ідей. Водно-
час нематеріальні активи у процесі вироб-
ництва суспільного продукту, який має
реальну споживчу вартість, стають еконо-
мічною категорією.
У господарській діяльності такими інно-
ваціями можуть бути зміни, пов’язані з
конкретними виробами, методами їх одер-
жання, організацією технологічного проце-
су і процесу праці, що розглядаються як
єдине ціле і спрямовані на виготовлення
кінцевого продукту. Так, кожна гривня ви-
робленої сільськогосподарської продукції
дає можливість продукувати додану вар-
тість в інших сферах народного господар-
ства на 12 грн. Аналогічні взаємозалеж-
ності можна простежити у багатьох інших
галузях господарювання. Всі вони пов’язані
з величиною і структурою засобів вироб-
ництва, виробничою спеціалізацією, мате-
ріалізацією нових ідей, а також джерелами
фінансування господарської діяльності.
Нова державна політика з розбудови
економіки знань, де людський та інте-
лектуальний капітали, високоосвічена і ви-
сококваліфікована робоча сила стають най-
важливішими чинниками конкуренто спро-
можності країни, передбачає

Размер файла: 954.87 Кбайт
Тип файла: pdf (Mime Type: application/pdf)
Заказ курсовой диплома или диссертации.

Горячая Линия


Вход для партнеров