Заказ работы

Заказать
Каталог тем
Каталог бесплатных ресурсов

Людина. О. Кобилянська

      Пан Епамiнондас Ляуфлер прожив добрi часи. Був ц.к.[2] лiсовим радником, мав велике поважання, великий вплив i великi доходи. А що вiн мав мiж iншим, так "побiчно", ту слабу сторону, що любив одушевлятись гарячими напитками, - се не мало нiкого обходити. Про се не мав вiн нiкому здавати справоздання. Хiба б собi самому. А тому, що був з собою у згодi, тому, що розумiв себе, як розумiв i свої лiсовi справи, тож i ходив (як кажуть простенькi люди) "годинник зовсiм у порядку". Вiдтак, коли слаба сторона змоглась та стала збагачуватись бiльшими наслiдками, коли показалось, що великi причини спроваджують i великi подiї... тодi й настало... та про се вже опiсля...

      Пан Ляуфлер був жонатий i мав чотири доньки й одного сина. Остатнього любив вiн несказанно, ба навiть обожав. "Се буде гординя мого життя, свiтило цiлої родини, се чоловiк будучини!" - мовляв вiн часто до своєї жiнки й добрих знакомих. Добра женщина, котра так само обожала одинака, вiрила смiлому вiщуванню свого мужа. Вона бачила сама не раз у своїх мрiях сина лiсовим радником, бачила, як вiн їздив у елегантнiй колясцi, гордими кiньми, бiля нього багата жiнка, його здоровлять низенько малi й великi, старi й молодi; бачила його також поважним лiкарем-радником у товариствi високих осiб, що з ним дружно балакають. Часами змiняв муж будучими свiй завiд[3] й вибирав становище надворного радника. Супроти того не мож було вже нiчого закинути. А як се звучало шумно! "Високоповажний пан Герман-Євген-Сидор Ляуфлер, ц. к. надворний радник!" Надворний радник! Нi, надворним радником буде, мусить бути. Се якраз мудрiше, нiж лiкарським радником або лiсовим радником! Ну, щодо остатнього, то воно припало їй лише так еn раssant[4] на думку, бо її муж займав припадком те становище. Однак усякий, хто мав лише цятинку дару думати, мусив признати, що лiсовий радник не те, що надворний радник! А коли є вже хто раз надворним радником, тодi й до мiнiстра судiвництва недалеко. Ой, боженьку, що то не коїться все в чуднiм бiгу часу! _Вона_ не була одна з тих, котрi вiрують в чуда, в протекцiю, або що таке. Борони боже: так низько вона ще не упала, тож саме i не думав так нiхто в домi її та її мужа. Вона хотiла речi лише так брати, як вони сам; собою представлялись. Наприклад, хто був от хоть би там i Гамбетта (котрого вона бачила оногди в раnорtiсum), нiм став славним на цiлу Францiю? Яким був Колумб, нiм вiдкрив Америку? Певно, "не таким славним, яким уже став опiсля. Був i ще такий один, що сягав немов пiд небеса. Ах, що то їй все так iз пам'ятi вибилось, i вона собi нi iменi, нi року не могла пригадати! Головне однак в тiй подiї було те, що хтось там в молодих лiтах був пастухом, а на старiсть став митрополитом. Однак - куди ж вона загналась? Аж смiх бере. Герман-Євген-Сидор не був анi бiдним хлопцем, що вичiсував вовну у свого батька (як се робив той бiдняка, той Колумб), а вже найменше пастухом. Вiн був сином ц. к. лiсового радника i мiг легше, нiж кождий iнший, дiстатись на таку висоту. Iнших перепон не могла доля поставити. Щождо тих пари шкiльних рокiв, про котрi люди стiльки заводять, то вона ними мало журилася. А коли є вже хто раз в унiверситетi, то лiта минають, неначе б їх i не було. Герман-Євген-Сидор не виказував на тепер особлившої охоти до науки, але (того б вона й рада бачити, хто б науку любив) чи ж можна було йому, тому живому хлопцевi, робити з сього закид? Вiн же не належав до тих бездушних натур, котрi вмiють годинами нерухомо на твердих шкiльних лавках пересиджувати; а противно, був один iз тих величаво уложених характерiв, котрi вимагають iншого проводу й поведення, як, примiром, звичайнi сини; урядникiв, або - надто мужикiв!! Однак висушенi тверезi професори (вона їх ненавидiла), котрi з пожовклими щоками, наче мумiї, проходжувалися й молодостi,. мабуть, зовсiм не розумiли, вони не могли його зрозумiти! Немилий наслiдок сього був такий, що збилися з. правого шляху, що взяли "пiк"[5] на нього, прозивали його сильну волю "упрямiстю i злосливiстю", а його смiлi, свобiднi бесiди i дотепнi дiла називали вони попросту трiйлом для цiлого класу, ще й переслiдували його, в повнiм значеннi слова, на смерть...

      Пiд час, коли син невпинно розвивався, пiдростали й доньки. Природа обдарувала їх пiд кождим взглядом щедро; крiм того, посилала їх панi радникова на науку французької мови й музики; батько займав гарне становище, тож по балах, домашнiх забавах та iнших вечiрках рвалися за ними молодi люди... I так усмiхалась панi радниковiй будучина ясна та чиста, наче та днина весняна, i вона називала її в своїм серцi своєю "другою будучнiстю".

      I газдiвство розумiли вони неабияк! Розумiли його так, як його в нинiшнiх часах не розумiє перша-лiпша жiнка! Про се дбала панi радникова ще заздалегiдь. Вона не належала до тих жiнок, котрi супокiйним оком глядять на доньок, наколи тi беруть книжку до рук i в будню днину та читанням безбожних любовних дурниць. або й iнших пустих дiл крадуть час боговi. Правда, зовсiм без грiху в тiм взглядi не були її двi середущi доньки (найстарша перебувала в одної кревнячки, а наймолодша була ще незрiла до того трiйла), Олена й Iрина. Через се вона мала не раз i гiркi хвилi. Особливо Олена спричинювалася головно до сього. Повинишпорювала, бог зна звiдки тотi варiяцтва[6] на день божий та й проглитала їх у цiлiм значеннi того слова! А як розумiла про се опiсля розказувати! Юрбою окружали її мужчини, i то ще молодi, а вона говорила, розбирала i перечилась, що тiльки - боже, змилуйся! Бесiди пекучi, - немов залiзо, небезпечнi слова, як: соцiалiзм, натуралiзм, дарвiнiзм, питання жiноче, питання робiтницьке бринiли, мов бджоли, бiля чесних ух панi радникової й лякали, наче страшила, в бiлiй днинi її набожну душу, денервували її та спроваджували безсоннi ночi... Мало що розумiла вона з того; вiдчувала однак (справдешнє чисте серце материнське завсiгди на правiй дорозi), що дуже .лихий i небезпечний демон заволодiв душею доньки, котру панi радникова так обережно стерегла, та й внiс її в країну смiшливостi й безумства! Наче iскри огнянi сипалися слова з уст дiвочих i падали важкими ударами на бiдну женщину. Ах, що вона сього дожити мусила, що її донька розвивала нежiночi, хоробливi, безбожнi погляди та говорила про якусь рiвноправнiсть мiж _мужчиною i жiнкою!!!_ В таких хвилях була би вона найраднiше з сорому та лютостi в землю запалась, її донька! .Донька ц. к. лiсового радника висказувала думку, щоби жiнкам було вiльно ходити в унiверситети, там нарiвнi з мужчиною набувати освiту; в життю самiй удержуватися, не ждати лише подружжя, котре сталося простим прибiжищем проти голоду й холоду!! Се якраз виглядало, наче б її нiчого не учили, i вона мусила побоюватися о свою будучину! Матiнко божа: вона, така прегарна, поважна, потрiбувала щось подiбне ще й явно голосити!..

      Се все вона таки на _свої_ уха чула. Що однак при iнших нагодах i публiчно говорила, доносили їй добрi, поважнi товаришки i знакомi:

      - Наколи ви їй тi дурницi не виб'єте з голови, то будете наслiдкiв гiрко жалувати; вола ще молода, буйна!

      - Дiвчина губить легкодушно свою будучину i вiдстрашує вiд себе i вiд других сестер женихiв!

      - Де, ради бога, нассалась вона того трiйла? - питала знов iнша з товаришок.

      - Чи завважали ви ту двозначну усмiшку в молодого К., коли вона остатнiм разом розводилась про жiнок-лiкарок, доводячи, що вони були би правдивим добродiйством для суспiльностi? А молодий К., се ж прецiнь всiм звiсно, перша партiя в мiстi!

      -_ _Хто ж буде дома їсти варити, наколи жiнка стане до уряду ходити? Хто буде порядкувати, прати, шити? Невже ж мужчина? Ха-ха-ха! Чи ж се не чиста дурниця розводити такi теорiї? Я поважаю й шаную вас високо, ласкава панi радникова, однак ви супроти того дiвчати не заховуєте достаточно материнського авторитету. Най би моя дитина виступила з такими нiсенiтницями, я її вже скоро привела б до розуму! Або чи ви чули, що про ню панi С. говорила? А вона прецiнь теж щось знає!



Размер файла: 120.78 Кбайт
Тип файла: txt (Mime Type: text/plain)
Заказ курсовой диплома или диссертации.

Горячая Линия


Вход для партнеров