Історія логічних вчень

Логіка зародилася й розвивалася в лоні філософії. Оскільки тривалий час мислення не виокремлювалося філософами з усього сущого, а то й ототожнювалося з буттям, виявити перші зародки логічної науки непросто.

Під логікою розуміли (і розуміють) передусім упорядкованість, тому поняття давньоіндійської філософії, яке сягає епохи Вед, - “ріта” – належить і до логічних понять. Звичайно, як універсальний космічний закон, що упорядковує Всесвіт, ріта є об’єктом уваги насамперед онтології. Проте ріта наділялась і такими властивостями, які не можуть бути байдужими для логіки, зокрема здатністю упорядковувати, виконувати роль істини. Подібне характерне і для понять “дао”, яке посідало істотне місце у філософії Давнього Китаю, та “логос” Геракліта (сам термін “логос” засвідчує свій статус).

Розвиток логіки впродовж багатьох століть відбувався у двох світових центрах зародження цієї науки – в Давній Індії та Давній Греції. Причому логічні традиції складалися в цих країнах незалежно одна від одної. На основі досягнень логіки в Індії розвивалася логіка в Китаї, Тибеті, Монголії, Кореї, Японії, Індонезії. Грецька логіка впливала на розвиток цієї науки в Давньому Римі, Візантії, Вірменії, Грузії, в арабомовних країнах Близького Сходу, Західній Європі.

1. Логіка Давньої Індії

Уже в давніх упанішадах йдеться про існування кількох самостійних видів знання, в переліку яких крім Вед і різних магічних мистецтв згадуються хронологія, логіка (риторика), етимологія, граматика, наука чисел, військова наука, астрономія.

Виникненню логіки в Індії сприяли філософські диспути, на яких представники різних течій відстоювали свої погляди і спростовували думки опонентів. Тому логіка тривалий час була повязана з риторикою – теорією ораторського мистецтва.

В історії індійської логіки виділяють три основних періоди:

- перший період (рання буддистська логіка) – 6-5 ст. до н.е. – 2 ст. н.е.;

- другий період (діяльність шкіл вайкшешика і ньяя) – 3 – 5 ст.;

- третій період (розквіт буддистської логіки) – 6 – 8 ст.

Перший період. Уже в ранній буддистський період були написані трактати про те, як ефективно вести диспути. При цьому в центрі уваги стояло питання про сутність, види та місце виголошення промови… Щодо власне логічного змісту промови (“базису”, або “опори” учасників дискусії), в останній розрізняли два елементи: те, що необхідно довести, і саме доведення. Доказуване може бути або субєктом, сутністю, або атрибутом, якістю. В першому випадку стверджується чи заперечується існування чогось (йдеться про судження, які зараз називають екзистенційними), а в другому – стверджується чи заперечується, що певна властивість або якість належить чи не належить субєкту (сучасні атрибутивні судження).

Доведення складається з восьми складових (їх перелік і визначення дещо відрізняються в різних джерелах): речення, основа (підстава), приклад, однорідність, різнорідність, пряма (безпосередня) перцепція. висновок, авторитет.

Речення – теза, в якій висловлюється певна точка зору на те. що має бути доведене.

Основа – логічна підстава, яка випливає з прикладу, однорідності, різнорідності прямої перцепції, висновку і авторитету.

Приклад – наведення загальновизначених або прийнятих наукою положень.

Однорідність – складова доведення, що виявляється в подібності сутності, атрибутів, причини і наслідку.

Різнорідність – скаладова доведення, що полягає у взаємному розрізненні сутності, атрибутів, причини і наслідку.

Пряма перцепція – безпосереднє сприйняття відповідного предмета. Її відмітними рисами є очевидність, незалежність від уяви і помилок. До таких помилок відносили:

- ототожнення одного предмета з іншим (наприклад, міраж – з дійсністю);

- схильність вбачати в елементарному якийсь комплекс (так, уві сні людина може бачити два місяці замість одного);

- надання в уявленні предметові певної форми, тоді як насправді він її не має (наприклад, бачити вогняне колесо при швидкому обертанні предмета, що горить);

- помилка сприймання (при розладі органів чуття);

- приписування невластивої дії чому-небудь (наприклад. уявний рух дерев, коли швидко повз них проїжджаєш).

Висновок – розпізнавання обєкта за умови, що він безпосередньо не сприймається. При цьому називали такі види висновку:

- висновок про наявність обєекта на підставі наявності його ознаки (наприклад, про наявність вогню на підставі наявності диму);

- висновок про існування несприйнятого з існування сприйнятого або із частини якоїсь сутності про несприняту частину (скажімо, виводити минуле з теперішнього або існування воза з існування його частини, наприклад, колеса тощо);

- висновок через виведення із дії її причини (наприклад, якщо предмет, який ми бачимо здалеку, нерухомий, то робимо висновок, що це – дерево, а якщо він рухається, то це - людина);

- висновок про існування лдних речей з наявності інших, коли ми знаємо про їх взаємозвязок (наприклад, з факту народження робимо висновок про смерть);

- висновок-виведення понять, які співвідносяться як причина і наслідок.

Висновок виражає наше переконання у чомусь понад те, що випливає з безпосередньої перцепції.

Авторитет – вчення мудреців, положення, викладені у священних книгах.

З усього скаазаного випливає, що ранньобуддистська логіка була вплетена в загальнофілософські концепції, залежала від їх ьзасад. До того ж, навіть у системі теорії ораторського мистецтва елементи логіки були незначними епізодичними вкрапленнями.

Другий період. Логіка школи ньяя.

До другого періоду розвитку індійської логіки відносять діяльність споріднених філософських шкіл вайшешика і ньяя. Перша займалася переважно натурфілософськими проблемами, а друга – логікою.

Джерело походження системи ньяя вбачають у поміченій ще з часів упанішад схильності індусів до дискусій, яка підсилилася за умов розпаду індійської філософії та виникнення численних шкіл. Внаслідок цього зявилась потреба у загальноприйнятому каноні, на який можна було б посилатися, обгрунтовуючи правильність своїх і помилковість протилежних міркувань.

Таким каноном логіки була система ньяя. Найдавнішою памяткою логіки ньяя, що дійшла до нас, є зібрання 538 сутр Готами в пяти книгах. У першій викладається вчення про девять категорій, в який розкриваються структура суперечки і аослідовність таких її складових:

- “засвічення своєї зброї”, тобто знання канону логіки;

- розгляд обєкта суперечки;

- спростування опонентом тези пропонента (за сучасною термінологією);

- проголошення мотиву спростування;

- орієнтація на приклад і досягнення згоди про те, що зазделегідь визнається учасниками суперечки чітко встановленим;

- формулювання положення, що визначає предмет дискусії;

- доведення пропонентом своєї тези за всіма правилами відповідного мистецтва;

- спростування пропонентом протилежного твердження шляхом доведення, що з нього випливають неможливі наслідки;

- одержання доведеної істини.

У другій частині першої книги наводяться ще сім категорій, в яких розглядають помилки, що трапляються в словесному змаганні. Чотири наступні категорії повязували з підбором хибних доказів.

Умовиводи в школі ньяя поділяли на три види:

- умовивід від попереднього до наступного, від причини до наслідку;

- умовивід від наступного до попереднього, від наслідку до причини (наприклад, від констатаціїфакту наявності великої кількості води в гірському потоці до висновку про зливу, що пройшла в горах);

- умовивід за аналогією.

Размер файла: 121.5 Кбайт
Тип файла: doc (Mime Type: application/msword)