Набока Людмила Віталіївна. СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИХ ВІДНОСИН НА ТЕРИТОРІАЛЬНОМУ РІВНІ

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено стан її наукової розробки, розкрито зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено відомості про їх апробацію.

У першому розділі – “Теоретичні основи розвитку й реалізації державно-управлінських відносин” – досліджується сутність державно-управлінських відносин як різновиду суспільних, з’ясовуються особливості організаційного та структурно-функціонального забезпечення їх реалізації на територіальному рівні, уточнюється понятійний апарат, визначаються підходи до вдосконалення побудови місцевих органів виконавчої влади відповідно до сучасних потреб розвитку суспільства.

Державно-управлінські відносини розглядаються і як частина суспільних відносин, і як регулятор, що системно впливає на їх розвиток. Узагальнення найбільш відомих та вживаних трактувань поняття “державно-управлінські відносини”, поглядів щодо їх ролі в суспільстві дозволяє виокремити загальносистемний, суб’єктно-об’єктний, функціонально-процесуальний та комплексний підходи до їх визначення. Державно-управлінські відносини мають дві групи властивостей (загальні та специфічні), що проявляються у характері, формах спільної діяльності учасників відносин, можливостях одночасного застосування політичних, економічних і правових важелів впливу на об’єкт.

Реалізація державно-управлінських відносин у роботі розглядається у двох напрямках - стосовно впорядкування елементів зовнішнього середовища та організації внутрішнього середовища системи державного управління. На сучасному етапі перевага надається регулюванню суспільних процесів при зростаючій ролі зворотного зв’язку, виникають відносини, ініційовані об’єктом управління. За цих умов поділ державно-управлінських відносин на вертикальні (субординаційні) й горизонтальні (координаційні) недостатньо повно відображає характер стосунків між їх учасниками, що потребує виокремлення ще одного виду вертикальних відносин – реординаційних. Термін “реординація” розглядається як парна з поняттям “субординація” категорія, що характеризує відносини, ініційовані об’єктом у внутрішньому середовищі системи органів виконавчої влади, формою вираження яких є зворотний зв’язок.