Заказ работы

Заказать
Каталог тем
Каталог бесплатных ресурсов

Економічний механізм формування валового фінансового результату господарської діяльності

ПЛАН

 

Вступ

Виробничо – організаційна та економічна структуризація підприємства

1.      Характеристика структурних підрозділів підприємства, як центрів витрат і доходів

2.      Формування та контроль витрат структурних підрозділів підприємства

2.1   Класифікація витрат структурних підрозділів

2.2   Формування прямих витрат структурних підрозділів підприємства

2.2.1       Формування витрат при використанні активів

2.2.2       Формування витрат на оплату праці та соціальні заходи

2.3   Формування загально виробничих витрат структурних підрозділів підприємства

2.4   Методика визначення виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) підприємства

3.      Система економічних показників для оцінки господарської діяльності структурних підрозділів

3.1   Економічна сутність показників для оцінки роботи структурних підрозділів

3.2   Методика визначення показників ефективності роботи структурних підрозділів

3.3   Критерії оцінки показників ефективності структурних підрозділів

4.      Формування витрат підприємства на його управління  та збут продукції  

5.      Механізм формування валового фінансового результату та розподіл чистого прибутку

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

            Розвиток економічних відносин обумовлює необхідність трансформації та удосконалення організаційних структур підприємств. З’являються нові їх моделі в різних сферах діяльності, особливістю яких є велика свобода окремих елементів структур, обмін інформацією, прийняття рішень та відповідальність за їхні результати. Їх дослідження має велике значення для визначення шляхів розвитку українських підприємств, які традиційно управлялися за моделями Файоля та Тейлора, що було доцільно у період індустріалізації, але не відповідає економічним реаліям сучасного періоду.        

В умовах формування в суспільстві системи ринкових відносин, що супроводжується на початковій стадії цього процесу зниженням ефективності матеріального виробництва, особливої актуальності набуває проблема докорінної зміни механізму управління економікою підприємства. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми має стати посилення впливу внутрішньозаводських економічних важелів на кінцеві результати роботи підприємства. Це можливо, якщо ринкові економічні відносини, що формуються в економіці країни, набувають логічного розвитку на внутрішньозаводському рівні.

            Сучасне підприємство – це складна відкрита виробничо – господарська і соціальна система, яка:

§        складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, дільниць, служб тощо), діяльність яких впливає на кінцевий результат виробництва;

§        взаємодіє із зовнішнім оточенням, з якого в систему надходять необхідні для виробничої діяльності фактори виробництва та в якому реалізуються і використовуються результати виробництва – продукція, роботи, послуги;

§        здійснює діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства (зовнішнього середовища системи);

§        має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямованим системам: здійснює певні процеси протягом життєвого циклу продукції; реагує на зміну зовнішнього оточення і самостійно забезпечує свій розвиток (володіє властивістю самоорганізації); має характерне для складних систем поєднання властивостей цілісності та відокремленості, які певним чином впливають на її функціонування та розвиток.

Підприємство як складна виробнича система має виробничу та організаційну диференціацію, що виражається в поділі його на виробничі, обслуговуючі підрозділи та апарат управління з певною функціональною структурою.

            У процесі діяльності підприємства всі його підрозділи вступають у двосторонні вертикальні та горизонтальні відносини. Відносини по вертикалі пов’язані з ієрархічною структурою підприємства й управлінням діяльністю його підрозділів із одного центру – апарату управління. Горизонтальні зв’язки обумовлені внутрішньою кооперацією між підрозділами згідно з технологічною або продуктовою їх спеціалізацією.

             Дослідження принципів і методів механізму формування валового фінансового результату  є основною метою написання даної курсової роботи.

1. Виробничо – організаційна та економічна структуризація підприємства.

            Підрозділи і працівники підприємства, що виконують визначену функцію керування, утворять функціональну підсистему керування. Розрізняють технічну, економічну, виробничу, зовнішніх господарських зв'язків і соціальну підсистеми керування.

Функції керування діяльністю підприємства реалізуються підрозділами апарата керування й окремих працівників, що при цьому вони вступають у економічні, організаційні, соціальні, психологічні відносини один з одним.

Різноманіття функціональних зв'язків і можливих способів їхнього розподілу між підрозділами і працівниками визначає розмаїтість можливих видів організаційних структур керування. Усі ці види зводяться в основному до чотирьох типів організаційних структур:

§        лінійний

§        функціональний

§        лінійно-функціональний (змішаний)

§        матричний

Лінійний: використовується в системах керування виробничими ділянками, відділами, цехами. Не розрахований на керування великим підприємством, тому що не містить у собі наукові і проектні організації, розгалужену систему зв'язків з постачальниками і споживачами.

Функціональний: характерні його риси - поглиблення функціонального поділу управлінської праці, відокремлення функцій і спеціалізація підрозділів керування. Практично не використовується, тому що порушується принцип єдності керування, знижується відповідальність виконавців.

Змішана структура найбільш застосовувана. При ній функціональні підрозділи діють на правах штабу при лінійних керівниках, допомагаючи їм у вирішенні окремих управлінських задач.

Матричний тип організаційних структур керування будується шляхом сполучення традиційної лінійно-функціональної системи зі створенням тематичних проблемних груп фахівців.

Чіткий ієрархічний поділ праці і спеціалізація підрозділів апарата керування є основними напрямками розвитку організаційних структур.

У сучасному виробництві частіше виникають продуктові (дивізіональні) структури. Поєднання централізованого планування та децентралізованого функціонування виробничих підрозділів (дивізіонів) сприяє створенню саме таких структур, які широко застосовуються в