Заказ работы

Заказать
Каталог тем
Каталог бесплатных ресурсов

Принципи функціонування грошово-кредитної політики в транзитивній економіці

Зміст:

Вступ……………………………………………………………………………….4

1.Формування грошово-кредитної політики України за нових економічних відносин……………………………………………………………………………6

     1.1 Теоретико-методологічні підходи до визначення грошово-кредитної політики……………………………………………………………………………6

     1.2. Формування та підсумки функціонування грошово-кредитної системи протягом перехідного періоду від планово-командної до ринкової економіки...............................................................................................................10

     1.3. Сучасна структура і функції грошово-кредитної системи України….18

 2.Інституціональний аспект аналізу грошово-кредитної політики……..…..25

      2.1. Аналіз монетаристського підходу до визначення грошово-кредитної політики…………………………………………………………….....................25

     2.2. Формування попиту на гроші в двох секторній моделі сучасного періоду……………………………………………………………………………29

     2.3. Інституціональні особливості монетарної моделі…….…………….....32

   3. Досягнення і проблеми макроекономічної стабілізації  грошово-кредитної моделі ………………………………………………………………...35

     3.1. Обмежуюча грошово-кредитна політика та її наслідки……..……......35

     3.2. Створення ендогенних грошей в транзитивній економіці України.....39

     3.3 Шляхи удосконалення сучасної грошово-кредитної системи і пріоритети розвитку…………...…………………………………….…………..42

Висновки…………………………………………………………………………47

Список використаної літератури………………………………………………..49

Вступ

На даний час в умовах переходу до ринкової системи господарювання украй важливо ефективне і стабільне функціонування грошової системи. Головним результатом функціонування грошової системи є розробка і реалізація визначеної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи. На сьогодні загальний стан економіки в більшому ступені залежить від стану грошово – кредитної сфери. Тому украй важливе ефективне проведення грошово- кредитної політики. Вища і кінцева її мета полягає в забезпеченні стабільності цін, повній зайнятості і зросту реального обсягу виробництва. Загальні цілі грошово-кредитної політики в тимчасовому масштабі утворять ієрархію. Тактичні цілі застосовуються в щоденних операціях на відкритому ринку цінних паперів. Як  тактичні, так і проміжні цілі грошово-кредитної політики по необхідності корегуються, що забезпечує виконання довгострокових економічних задач.

Досягнення економічного зросту при збереженні незмінного рівня цін і природного рівня безробіття вимагає одночасного зі зростом природного рівня реального обсягу виробництва збільшення сукупного попиту. При постійній швидкості звертання грошей  і сталості зросту природного рівня реального обсягу виробництва такі умови досяжні при проміжній меті сталості темпів зросту грошової маси.

Центральний банк – основний провідник грошово-кредитного регулювання економіки, що є складовою частиною економічної політики уряду. По кількості інститутів, обсягу кредитних ресурсів і операцій базу всієї грошово-кредитної системи складають комерційні банки й інші кредитні організації. Регулювання грошово-кредитної сфери може бути успішним лише в тому випадку, якщо держава через центральний банк здатна впливати на масштаби і характер операцій комерційних банків.

Метою даної роботи є вибір оптимальної кредитно-грошової політики в умовах переходу економічної системи від централізованого планування до ринкової економіки. Ця проблема дуже актуальна для перехідного періоду України тому украй важливо розглянути формування грошово-кредитної політики за нових економічних відносин, належить розкрити теоретико-методологічні підходи до визначення грошово-кредитної політики, зробити підсумки функціонування грошово-кредитної сфери протягом перехідного періоду, та визначити сучасну структуру і функції монетарної політики. На мій погляд, слід  проаналізувати монетаристський підхід до грошово-кредитної політики. Доцільним є також аналіз формування попиту у двохсекторній моделі сучасного періоду, та зазначити інституціональні особливості монетарної політики. Головним на даний момент питанням є вибір шляхів розвитку грошово-кредитної політики в умовах стійкого економічного зросту і шляхи її удосконалення.

1.Формування грошово-кредитної політики України за нових економічних відносин

1.1.Теоретико-методологічні підходи до визначення грошово-кредитної політики

У літературі застосовується кілька підходів до вивчення грошово-кредитної політики. Представники одного з них пояснюють це поняття занадто вузько – як державну політику  впливу на кількість грошей в обігу. Представники іншого підходу визначають її занадто широко – як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади. У першому випадку механізм монетарної політики обмежується тільки впливом на кількість грошей і явно зменшуються його результативні можливості, у другому – не визначений специфічний характер грошово - кредитної політики, її відмінності від інших секторів економічної політики, її  особливого механізму впливу на економічні процеси.

Більш повно і точно виражає сутність грошово-кредитної політики визначення її як комплексу взаємозалежних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених цілей, заходів для регулювання грошового обігу, що здійснює держава через центральний банк. Як випливає з цього визначення, грошово-кредитній політиці властиві комплексність, разноваріантність регулятивних заходів; спрямованість їх на досягнення конкретних, заздалегідь визначених  цілей; ці заходи реалізуються центральним банком через механізм грошового ринку. При цьому підході монетарна політика має внутрішню єдину інституціональну основу  -грошовий ринок і банківська система.  У такому розумінні грошово- кредитна політика являє собою організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами і роллю в економічному регулюванні. Грошово-кредитна політика – це низка різних заходів із застосуванням відповідних інструментів для досягнення її цілей. Основною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і відсутністю інфляції. Кредитно-грошова політика складається у відповідності грошової пропозиції і стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості і рівня цін.

У сучасній політичній економії існують різні погляди до визначення гошово-кредитної політики, їх класифікація розглянута у виглядіі таблиці.[2,57-58]

Табл.1 Схематична класифікація основних поглядів представників різних шкіл теорії грошей.

      Аналізуючи данні таблиці слід зазначити, що погляди економістів до визначення і впровадження грошово-кредитної політики дуже різні, тому на сучасному етапі ми маемо великий досвід теоретичних і практичних досліджень у цій галузі, що можна єффективно використовувати для стабілізації нашої економіки.

1.2.Формування та підсумки функціонування грошово-кредитної системи протягом перехідного періоду від планово-комендної до ринкової економіки

 Для успішного вирішення задач фінансової й економічної стабілізації необхідно здійснити зважене грошово-кредитне регулювання. Через нього держава впливає на грошову масу і процентні ставки, а вони, у свою чергу,- на споживчий і інвестиційний попит. На жаль, сьогодні грошово-кредитна сфера не в змозі задовільно виконувати свою головну функцію –забезпечення ефективного розміщення ресурсів, стабільної національної грошової одиниці і стабільних цін.

           Грошово-кредитна система України пройшла складний і суперечливий шлях розвитку, який умовно можна поділити на кілька етапів. Перший з них –становлення цієї системи (1991-1993 р.)- характеризувався власною концепцією розвитку. Особливість даного етапу в тім, що, з одного боку, була формально проголошена ринкова ідеологія, був послаблений контроль за оплатою праці, а, з іншого боку, – урядові структури гальмували трасформаційні процеси.

         В основу макроекономічної політики в 1992-1993 р. було покладено принцип повної відмови  від використання монетарних інструментів у регулюванні економіки. При здійсненні грошово-кредитної політики НБУ використовував командно-адміністративні методи, і зокрема – централізований розподіл кредитних ресурсів, пільгове кредитування, встановлення кредитних обмежень. До 1994р. в Україні взагалі не діяли такі інструменти рефінансування, як кредитні аукціони. Політика рефінансування банків проводилася тільки через єдиний механізм- прямі кредити, що спрямовувалися через колишні державні банки переважно в державний сектор економіки. [11,8]

Економічна і грошово-кредитна політика 1993 р. не відрізнялася принципово від політики 1992 р. Продовжувалися спроби відновити економічну стабільність на основі реанімації державного сектора за рахунок емісійного доходу, а також бюджетно-дотаційної, податково-пільгової і кредитної підтримки.

Державний бюджет України на 1993 рік був затверджений з дефіцитом у 7,7% ВВП, єдиним джерелом покриття якого був кредит НБУ. Пряме кредитування Національним банком України бюджетного дефіциту неухильно зростало і на кінець року досягло 99% усієї кредитної емісії, що створило фінансову і правову основи для «заморожування» трансформаційних процесів у тих секторах економіки, де вони почалися. Міжбанківські кредитні ресурси переважно зосереджувалися в колишніх державних банках. З квітня 1993р. основним покупцем міжбанківських кредитів стає АБ "Україна". При цьому більшість отриманих їм кредитів припадало на кредити НБУ. Тим самим відбувалося перекачування кредитних ресурсів через банк "Україна" який повинний був надавати кредити колгоспам на посівні роботи і на інші потреби, щоб підтримати нерентабельних сільськогосподарських виробників шляхом пільгового кредитування.[15,12]

У 1994 р. НБУ почав упроваджувати нову монетарну політику - це послужило початком другого етапу в становленні грошово-кредитної системи України. З березня 1994         р. норма обов'язкових резервів зменшується до 15%, на що ринок  міжбанківських кредитів відреагував негативно- падінням своїх обсягів.

Для підтримки агропромислового комплексу НБУ запропонував комерційним банкам надати сільськогосподарським виробникам пільгові кредити.

Для тих банків, що самостійно направили свої ресурси на кредитування АПК під 30% річних, була встановлена 10-процентна норма обов'язкового резервування, тоді як дисконтна ставка складала 225,9%. Вихід на позитивну дисконтну ставку став першим успіхом антиінфляційної політики НБУ, що, у свою чергу, послужило основою для формування зацікавленості економічних суб'єктів у нагромадженні коштів, а також для створення банківських депозитів, у результаті чого за рік банківські вклади збільшилися з 30 млн. до 214 млн. грн., тобто в 7 разів .

У1995 р. відбувся перерозподіл кредитних ресурсів у бік реальної економіки. За рік кредитні вкладення комерційних банків у народне господарство зросли з 1202 млн. до 3029 млн. грн., тобто в 2,5 рази. НБУ відмовився від практики централізованого розподілу кредитних ресурсів на пільгових умовах, про що свідчить повна заміна прямих кредитів як механізму рефінансування на кредитні аукціони, де кредитні ресурси розподіляються на ринкових умовах. За рік обсяг кредитів, виданих Національним банком України Урядові, підвищився в 2,2 рази .

          За станом на 15 березня 2000 р., обсяг коштів на кореспондентських рахунках комерційних банків складав 2629 млн. грн., що значно перевищує  показник кінця 1999 р. (2055 млн. грн.). При цьому обсяг грошової маси також значно збільшився.

Тверда грошово-кредитна політика 1994-1995 р. була вкрай необхідна для подолання гіперінфляції і досягла своєї мети. Тим часом виявляються також негативні наслідки, пов'язані з продовженням такої політики. У першу чергу, це криза платежів, зростання заборгованості суб'єктів господарювання, збільшення зовнішнього боргу, скорочення обсягів виробництва.

У структурі кредиторської заборгованості заборгованість між підприємствами України склала 85,7% (або 196,4 млрд. грн.), а між суб'єктами господарської діяльності України і республік колишнього СРСР - 6,2% (або 14 2 млрд. грн.).[38,105]

Не можна домогтися успіхів у розвитку економічної системи і вирішити головні задачі в грошово-кредитній сфері, постійно скорочуючи реальний обсяг ВВП і збільшуючи заборгованість по виплаті заробітної плати і пенсій.

Коли в 1995 р. намітилася тенденція до зниження процентних ставок міжбанківських кредитів і депозитів, дисконтної ставки НБУ і темпів інфляції, Уряд України прийняв рішення про випуск державних цінних паперів ОВГЗ. Цим був покладений початок функціонування фондового ринку в нашій країні.

Протягом 1995 р. були розміщені три випуски ОВГЗ. З 1996 р. ці облігації стають одним з головних джерел покриття дефіциту державного бюджету. Дефіцит бюджету - це додатковий податок, що може бути покритий або через інфляцію, або через уведення додаткових податків. Крім того, він може бути покритий за рахунок різних форм позик. У даному випадку такі позики виправданні лише тоді, коли вони сприяють збільшенню майбутніх доходів або скороченню майбутніх бюджетних витрат, тобто мають позитивний рівень прибутковості, що дозволяє державі в майбутньому погасити основну суму боргу й оплатити відсотки по ньому. До таких витрат відносяться інвестиції, і тому приріст державної заборгованості не повинний перевищувати суму державних інвестицій.

Усього в 1996 р. були випущені облігації номінальною вартістю 3062.9 млн. грн., з яких 1571 млн. пішли на покриття дефіциту державного бюджету

Прибутковість ОВГЗ у національній валюті фактично збігалася із їх прибутковістю в доларовому еквіваленті. Це було привабливим не тільки для українських суб'єктів ринку, але і для нерезидентів. У результаті Міністерство фінансів України і НБУ продали нерезидентам ОВГЗ на загальну суму близько 400 млн. грн.

Одним з основних недоліків проведеної грошово-кредитної політики було те, що значні внутрішні резерви були спрямовані не на розвиток виробництва, а на покриття дефіциту державного бюджету. У 1996 р. банки-резиденти вклали в державні облігації в 3 рази більше коштів, ніж у кредитування вітчизняної промисловості. Безперервні розширення обсягу ОВГЗ і підвищення рівня їхньої прибутковості (до 120%) спричиняли будівництву "піраміди", що нічим не підкріплювалася з боку держави й у будь-який момент могла привести до краху фондового ринку.[8,13]

Тому вже в 1997 р. ситуація істотно змінилася. До середини року прибутковість ОВГЗ значно знизилася. НБУ і Міністерство фінансів України вжили заходів по обмеженню обсягів розміщення облігацій на первинних аукціонах, і особливо - їхнього продажу нерезидентам, що мали на руках близько 50% загального обсягу їхніх продажів. Стримування нерезидентів від подальшого вкладення коштів в ОВГЗ обумовило підвищений попит на іноземну валюту і скорочення валютних резервів НБУ, загрожуючи різким зниженням курсу гривні. Виходом із, що склалася ситуації стало нове розміщення ОВГЗ. До кінця 1997 р. кількість аукціонів склала 591 (проти 28 і 285, відповідно, у 1995 і 1996 р.).



Размер файла: 558.25 Кбайт
Тип файла: doc (Mime Type: application/msword)
Заказ курсовой диплома или диссертации.

Горячая Линия


Вход для партнеров