Заказ работы

Заказать
Каталог тем
Каталог бесплатных ресурсов

Економічна історія

Тема 1. Предмет та завдання дисципліни.

1.    Економічна історія як наука, її місце та значення.

2.    Предмет та методи економічної історії

3.    Періодизація економічної історії.

 

Економічна історія, або історія народного господарства, виникла як самостійна наука в середині Х1Х ст. Їй належить важливе фундаментальне місце у вищій економічній освіті; її включено до блоку теоретичних економічних дисциплін.

Курс економічної історії поряд з політичною економією та історією економічних учень формує економічне мислення майбутнього спеціаліста-економіста, прищеплюючи навички систематизації оцінок основних економічних подій. Вивчення історії економіки істотно розширює економічну ерудицію майбутніх спеціалістів, підводить до розуміння основ порівняльного аналізу економічного розвитку окремих країн світу, сприяє формуванню вміння правильно орієнтуватися у виборі економічних рішень. Як джерело фактичного матеріалу для всіх економічних наук вона допомагає у вивченні економічної теорії, економіки промисловості, сільського господарства, фінансів, грошового обігу тощо. Галузеві та функціональні економічні науки без обгрунтування історико-економічними дослідженнями втрачають власний теоретичний рівень. Іншими словами, головною функцією економічної історії є формування в економістів та фахівців інших галузей знань певного типу мислення, завдяки якому дослідники можуть найти та проаналізувати історичні корені сучасних економічних проблем, побачити та вивчити аналогічні ситуації, розрахувати на основі здобутого досвіду найкоротші шляхи їх розв’язання.

2. Предметом вивчення є господарство країн світу в історичному розвитку, різноманітність форм його вияву на кожному конкретному історичному етапі.. Вивчаючи конкретні аспекти економіки ця дисципліна допомагає краще зрозуміти сучасні господарські проблеми, прогнозувати їхнє наукове вирішення.

Головне завдання  економічної історії – узагальнення та аналіз господарського досвіду, нагромадженого людством. Вивчення цього досвіду дає змогу вченим прогнозувати економічний розвиток, розробляти найбільш доцільну економічну стратегію і тактику , давати практичні рекомендації.

До головних питань, що вивчає економічна історія можна віднести:

- вивчення економічної історії країн, регіонів, територій, історії світового  економічного співтовариства, етапи його формування ;

- аналіз типів економічних систем, які існували в історії людства та існують у наш час. Вивчення структури народного господарства, співвідношення в ньому таких галузей, як промисловість, будівництво, звязок, транспорт, енергетика, сфера послуг, сільське господарство. Досить показовою є струтура експорту та імпорту, ступінь відкритості країни, її залученність до світового господарства, рівень економічної інтеграції з іншими країнами. Важливим є аналіз державної політики щодо приватного підприємництва та приватної ініціативи. Суттєвою рисою економічної системи є також ступінь сприйняття нею НТП, що знаходить свій вираз у специфіці розвитку науки, наукомістких та високоскладних виробництв;

- вивчення чинників, які впливають на темпи та характер економічного розвитку й визначають у кінцевому підсумку рівень і специфічність національних економік. Тільки врахувавши своєрідність динаміки зростання економічних циклів, тривалих тенденцій у розвитку науково-технічного прогресу, умов праці, політиці, можна всебічно осмислити конкретні проблеми господарського розвитку провідних країн світу в певні періоди.  Аналіз чинників дає можливість ученим виділити найбільш або найменш сприятливі періоди в господарському розвитку окремих країн, що може бути корисним при вивченні іншого важливого питання економічної історії – економічної політики держави;

 - важливою складовою  державної економічної політики – розроблення та здійснення господарських форм. Найбільш масштабні господарські реформи в різних країнах, мета цих реформ, методи та характер їх проведення, досягнуті результати; історико-економічний фон, на якому проводяться господарські реформи, виявлення верств суспільства, які підтримують нововведення або виступають проти них;

- вивчаються важливі економічні процеси, такі, як феодалізація та її особливості в країнах Європи та в Україні, процес покріпачення селян, промислові перевороти, еволюція товарно-грошових відносин, урбанізація та становлення міської економіки. Вивчається еволюція економічних інститутів – грошей, кредиту, податків;

- вивчається розвиток провідних галузей господарства, динаміка та стан основних категорій продуктивного населення, соціально-професійна структура суспільства. Політичні форми, ідеологічні явища у суспільстві виникаючи на грунті, підготовленому розвитком господарської діяльності людей, впливають на економічні процеси, прискорюючи чи сповільнюючи їх. Економічна історія на фактичному матеріалі переконує, що технологічна сфера, господарські механізми і людський фактор, усі підсистеми економіки тісно пов’язані між собою, взаємодіють, доповнюють одна одну;

- актуальність вивчення історії господарства України у світовому контексті пояснюється необхідністю висвітлення і усвідомлення закономірностей економічного розвитку українських земель в умовах незалежної України, що стала суб’єктом світової цивілізації. Донедавна історія господарства України, як і вся її історія, вивчалася як складова частина історії Росії, що не відповідає історичній справедливості. Вивчення економічної історії України допоможе більш глибоко дослідити сучасні економічні процеси, визначити альтернативні шляхи розвитку на майбутнє, щоб вивести Україну з економічної кризи.

У арсеналі методів, якими користується економічна історія, є  як загальнонаукові методи пізнання: описові, логічні, так і спеціальні: історичні, економічні, психологічні і математичні. Матеріали для досліджень надають також археологічні розкопи, дані перепесів населення, тексти збережених в архівах рукописів тощо.

3.    Періодизація економічної історії.

З часу виникнення історії господарства як науки були різні спроби її періодизації. Кожна періодизація – це спроба класифікувати факти, яка враховує лише певну їх частину. Отже, сфера застосування тієї чи іншої періодизації завжди обмежена.

Формаційний підхід Маркса-Леніна-Сталіна – виділяється п’ять суспільно-економічних формацій, у залежності від пануючої форми власності на основні засоби виробництва (первіснообщиний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний), застосовується до економічної еволюції народів Західної Європи, на матеріалах якої вона й була сформульована, тоді як при аналізі господарського розвитку країн Африки, Австралії вона „не працює”.

Російський історик економіст Л.І.Мєчніков в основу періодизації поклав географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення.

П’ятистадійна модель. Ф Ліст  видвинув концепцію стадій   розвитку людського суспільства: нації проходять етап дикості, пастушачого побуту, землеробський,  землеробсько-мануфактурний етап і комерційний.

 Гільдебрант (тристадійна модель): 1) „природне” (натуральне) господарство до сер. Х111ст.; 2) „грошове” або міське господарство до к. ХУ111 ст.; 3) кредитне або народне господарство поч. Х1Х ст. В основі такої періодизації лежить історія  грошей.

 Інші дослідники господарства брали за основу торгівлю і обмін, грошовий обіг, кредит, культуру, релігію тощо. Так, американець Є. Хентінгтон – клімат, англієць А.Тойнбі – культуру, релігію (цивілізацію).

Інституціонально-технологічний підхід.  Широку популярність у ХХ ст. отримав запропонований американською інституціональною школою так званий „технологічний” підхід, відповідно до якого історія ділиться на три великі епохи:

1) До індустріальна – із Х тис. до н.е. до сер. ХУ111 ст. Особливості: низький рівень економічного розвитку, широке застосування фізичної праці. Переважає „первинна” сфера економічної діяльності (сільське господарство).

2) Індустріальна з останньої третини ХУ111ст. по останню чверть ХХ ст. Особливості: середній рівень економічного розвитку, широке застосування кооперації і спеціалізації фізичної праці з машинами. Переважає „вторинна” сфера (промисловість). У 60-х роках ХХ ст. стали популярними теорії „індустріального суспільства” французького соціолога Р. Арона і „стадій економічного зростання” американського соціолога У. Ростоу (дві моделі – перша модель факторного аналізу джерел економічного росту включає модель Кобба-Дугласа (взаємозв’язок праці та капіталу) і модифікавана шляхом врахування ще одного фактору – рівень розвитку технологій; друга – розкриває зв’язок заощаджень, накопичення капіталу і економічного росту.

3) Постіндустріальна характеризується високим рівнем економічного розвитку, широким застосуванням електроники, робототехніки, біотехнологій, а основною сферою діяльності стає „третинний” сектор – сфера побутових, соціальних, фінансових послуг і обробка інформації. Найбільш видатні  представники  теорії постіндустріального суспільства – Д. Белл, Г. Кан, З. Бжезінський (США), Ж.Ж. Сервен Шренбер і А. Турен (Франція). В основу поділу суспільства на доіндустріальне (аграрне), індустріальне і постіндустріальне суспільство покладено рівень розвитку виробництва, а також галузевий і професійний поділ праці.

Кожній з цих стадій властиві специфічні форми соціальної організації (церква і армія – в аграрному суспільстві, корпорація – в індустріальному, університети – в постіндустріальному). Важлива роль відводиться також певним станам священиків і феодалів, бізнесменів, вчених і фахівців.

Історико-хронологічний підхід є найбільш доцільним так як дає можливість висвітлити основні події економічної історії та проаналізувати закономірності економічного розвитку людства.

 Давній – ХХХ111-У111 ст. до н.е. Відбувся поділ праці та сформувались основні соціальні інститути: сім’я, община, власність, право, держава.

Античний  У111 ст. до н.е. - У ст. н.е. Зявились ремесла, торгівля, приватна власність.

Середньовічний – У1 - сер. ХУ ст. Сформувались основні європейські нації, зявились самостійні міста.

Відродження – сер. ХУ- сер. ХУ11 ст. Епоха великих географічних відкриттів і первісного нагромадження капіталу.

Просвітництва – сер. ХУ11 - к. Х111 ст. Відбувся територіальний поділ світу.

Вільної конкуренції – к. ХУ111 –к. Х1Х ст. Промислова революція

Монополістична конкуренція – к. Х1Х – сер. ХХ ст.. Концентрація капіталів і боротьба за економічний поділ світу призвели до серії криз і війн.

Соціального (ринкового) господарства – з сер. ХХ ст. Найбільш розвинені країни досягли стабільності, сформувався новий середній прошарок, сформувалось суспільство споживачів.

Для періодизації економічної історії господарства України обрано схему, яка найповніше відповідає розвитку науки і техніки, а саме:



Размер файла: 360.83 Кбайт
Тип файла: rar (Mime Type: application/x-rar)
Заказ курсовой диплома или диссертации.

Горячая Линия


Вход для партнеров