Заказ работы

Заказать
Каталог тем
Каталог бесплатных ресурсов

Характеристика економічного потенціалу

1. Зміст поняття економічний потенціал. Структура економічного потенціалу.

2. Характеристика складових елементів економічного потенціалу:

3. Галузева структура господарства як об’єкт економічного потенціалу.

Національна економіка являє собою народногосподарський комплекс краї­ни, що характеризується галузевою і територіальною структурою, системою уп­равління та певними соціально-економічними відносинами. В узагальнюючому вигляді національна економіка може бути вираженою через економічний по­тенціал –  сукупна спроможність галузей народного господарства виробляти продукцію та здійснювати послуги; сукупна здібність наявних економічних ресурсів забезпечити виробництво максимально можливого обсягу матеріальних благ та послуг, відповідно вимогам суспільства на даному етапі його розвитку.

Аналізуючи економічний потенціал, як систему необхідно виділити потенціали більш низького рівня: інвестиційний, інноваційний, природо-ресурсний і трудовий. Кожний економічний потенціал характеризується певною величиною і якісним станом відповідних економічних ресурсів:

-                     праця (фізична та розумова діяльність людини, спрямована на виробництво товарів чи послуг);

-                     природні ресурси, придатні і необхідні для виробничої діяльності (корисні копалин і ґрунтово-кліма­тичні умови);

-                     виробничі потужності;

-                     капітал – накопичені кошти у виробничій, грошовій і товарній формах;

-                      виробнича інфраструктура (транспорт, зв'язок, електромережі тощо);

-                      технологія – наукові методи організації виробництва із застосуванням новітніх процесів виробництва;

-                     інформація.

Трудові ресурси, природні ресурси й засоби праці складають продуктивні сили країни.

 

 

2. Характеристика складових елементів економічного потенціалу.

Природо-ресурсний потенціал представляє собою сукупність природних ресурсів, які можуть бути використані в народному господарстві з врахуванням науково-технічного прогресу. До природних ресурсів відносять всі види розвіданих і врахованих запасів мінеральних, земельних, лісних, водних ресурсів, які можуть бути використані як природні виробничі сили.

Україна мас у своєму розпорядженні великий природо-сировинний потенціал. У структурі мінерально-сировинної бази переважають паливно-енергетичні ресурси, а саме: газ, вугілля, нафта. Значна часка припадає також на нерудну сировину, чорні, кольорові й рідкісні метали. Поряд з тим відчувається дефіцит у мінеральній сировині для кольорових металів.

Основною проблемою мінерально-сировинної бази, а також провідних гірничодобувних галузей промисловості є різке уповільнення темпі» промисловою освоєння нових родовищ. Тривалий час не освоюються виявлені великі родовища нафти і газу в шельфі Чорного і Азовського морів, золота і алмазів у Донецькій і Кіровоградській областях, інших виді» мінеральної сировини. В умовах недостатньої забезпеченості потреб країни власним виробництвом свинцю і цинку залишаються неосвоєними найбільші родовища поліметалів у Донбаському регіоні Скорочення обсягів геологорозвідувальних робіт при високій інтенсивності видобутку мінерально-сировинних ресурсів призвело до абсолютною скорочення їх розвіданих запасів. У міру вичерпання існуючих родовищ може бути втрачена одна з істотних переваг української економіки – могутній сировинний потенціал, а у промисловості може з’явитися новий обмежувач розвитку.

Гостро стоїть проблема вичерпання ресурсів. Традиційно до категорії невідновлюваних ресурсів відносять паливні й мінеральні, у яких геологічні терміни формування родовищ істотно перевищують терміни існування цивілізації. Однак віднесення водних, екологічних і лісових ресурсів до категорії відновлюваних є сьогодні також досить проблематичним, оскільки реальні темпи їх використання в багатьох випадках перевищують терміни поновлення. Із розглянутого переліку лише кліматичні, гідроенергетичні та аграрні ресурси можуть однозначно розглядатися як відновлювані, оскільки для технології їх використання, що склалася, є характерною практично повна циклічна відновлюваність.

Досить напруженою є екологічна обстановка. В багатьох містах України забруднення атмосферного повітря в декілька разів перевищує   допустимий   рівень.   Інтенсивно   забруднюються   водні   об'єкти промисловими стоками підприємств: нафтопродуктами, фенолами, органічними речовинами, важкими металами. На великих площах спостерігається водна і вітрова ерозія ґрунтового шару. Крім того, ґрунти забруднені пестицидами й агрохімікатами, а в ряді місць – радіонуклідами. Майже не діють обмежувальні й заборонні заходи, що мають перешкоджати заподіянню шкоди навколишньому середовищу. Кошти з державних джерел на охорону навколишнього середовища практично не виділяються.

Сучасна система природокористування повинна характеризуватися екологізацією виробничої діяльності всіх суб’єктів господарювання і постійним відтворенням природних ресурсів.

Поняття інноваційний потенціал близький до поняття науково-технічний потенціал – сукупність національних ресурсів і засобів, направлених суспільством в сферу науково-технічного прогресу, а також нереалізовані результати функціонування даної сфери, здібні забезпечити більш ефективне використання сукупної суспільної праці.

Джерелами інноваційного потенціалу є інформаційні ресурси, представлені науково-технічною інформацією у вигляді результатів фундаментальних досліджень, наукових відкриттів, винаходів, наукових та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР). Інноваційний потенціал країни – це здатність фундаментальної та прикладної науки забезпечити нововведенням процес оновлення продукції. Кількісну характеристику інноваційного потенціалу (В) можна виразити за допомогою відношення В= V/N, де В – інтенсивність освоєння створених зразків; N та V – відповідно число створених і освоєних зразків нової продукції. Показник В характеризує стан (рівень) інноваційних процесів та інноваційної діяльності у країні.

Основною умовою та характеристикою сучасного економічного розвитку є застосування наукових знань, до практичних завдань, або інакше кажучи, практична реалізація національного наукового потенціалу, впровадження до­сягнень, науки и технології в господарський обіг. У постіндустріальному світі національний науковий потенціал стає визначальною частиною національного багатства будь-якої країни

В Україні високі оцінки наукового потенціалу поєднуються з низьким ступенем його залучення до вирішення завдань економічного зростання, що свідчить про неефективне використання національного багатства. У практиці науки різних країн світу склалися певні співвідношення між елементами наукового потенціалу, підтримання яких визначає потужність науки та місце країни у світовій ієрархії. Наприклад, у 2004 р. США витратили на дослідження та розробки 252,9 млрд. дол. США, це у 2,6 рази більше аналогічних витрат Японії, у 5,3 – Німеччини, у 8,2 – Франції, в 10,3 – Великої Британії, у 15,7 – Канади та понад  550 разів більше, ніж витрачається в Україні. Чисельність науковців на тисячу осіб зайнятою населен­ня у США становить 8,6 осіб, Японії – 10,2, Німеччини – 6,7, Франції – 7,1, Великій Британії - 5,5 , Канаді - 6,1, Україні - 5,6. Як свідчать дані. розмах значень кадрової складової наукового потенціалу на тисячу зайнятих відрізняється не більше, ніж у 2 рази, проте фінансове забезпечення, яке припадає на одного науковця, дорівнює у США – 29,4 млрд. дол. США, Японії – 9,5, Німеччині – 7,1, Франції – 4,3, Великій Британії – 4,5, Канаді – 5,6, Україні – 0,08.

Інноваційний потенціал України – важлива складова економічного успіху За цим індексом країна посідає 39-те місце в підрейтингу інновацій (показник характеризує рівень взаємодії науки і бізнесу та швидкість впровадження наукових розробок в економіку). Він, зокрема, визначається  високим «прохідним» відсотком» абітурієнтів, які бажають здобути вищу освіту (понад 43%), а також витратами компаній на проведення НДДКР. Україна практично не має вигоди з придбання технологій за кордоном тому, що займає 97-ме місце за здатністю адаптувати нові технології через залучення прямих іноземних інвестицій. Ліцен­зійні угоди також не є істотним джерелом адаптації іноземних технологій

У рейтингу нових інформаційних і телекомунікаційних технологій Украї­на посідає 76-те місце, тому що не використовує повною мірою ці нові інстру­менти зростання. Ці інструменти забезпечують істотний потенціал для зростання продуктивності економіки, їхнє використання необхідно розглядати як пріоритетне

 

 



Размер файла: 116.5 Кбайт
Тип файла: doc (Mime Type: application/msword)
Заказ курсовой диплома или диссертации.

Горячая Линия


Вход для партнеров