Заказ работы

Заказать
Каталог тем

Самые новые

Значок файла Зимняя И.А. КЛЮЧЕВЫЕ КОМПЕТЕНТНОСТИ как результативно-целевая основа компетентностного подхода в образовании (3)
(Статьи)

Значок файла Кашкин В.Б. Введение в теорию коммуникации: Учеб. пособие. – Воронеж: Изд-во ВГТУ, 2000. – 175 с. (4)
(Книги)

Значок файла ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ КОМПЕТЕНТНОСТНОГО ПОДХОДА: НОВЫЕ СТАНДАРТЫ ВЫСШЕГО ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ОБРАЗОВАНИЯ (4)
(Статьи)

Значок файла Клуб общения как форма развития коммуникативной компетенции в школе I вида (10)
(Рефераты)

Значок файла П.П. Гайденко. ИСТОРИЯ ГРЕЧЕСКОЙ ФИЛОСОФИИ В ЕЕ СВЯЗИ С НАУКОЙ (11)
(Статьи)

Значок файла Второй Российский культурологический конгресс с международным участием «Культурное многообразие: от прошлого к будущему»: Программа. Тезисы докладов и сообщений. — Санкт-Петербург: ЭЙДОС, АСТЕРИОН, 2008. — 560 с. (12)
(Статьи)

Значок файла М.В. СОКОЛОВА Историческая память в контексте междисциплинарных исследований (13)
(Статьи)

Каталог бесплатных ресурсов

ВАЛЕОЛОГІЯ

Бобрицька В.І., Гриньова М.В. та ін. Валеологія. Навч. посібник. - К.:
ІЗМН, 1998. - 395с.
Навчальний посібник розглядає валеологію як багатогранну інтегративну науку. Детально
висвітлюються складові здоровя - фізичне, психічне, соціальне і духовне. Пропонуються
методики зміцнення здоровя. Народний досвід оздоровлення, традиції, що враховують
валеологічні аспекти побуту та культури українців подаються в контексти завдань посібника.
Навчальний посібник адресований студентам педінститутів, педагогам і медичним
працівникам, громадським оздоровчим організаціям та обєднанням, які повязані з навчально-
виховною роботою.
Іл.36 Табл.36. Додатків 13.
Відповідальний за випуск Пащенко В.О., - д-р істор. наук, професор, чл.-кор.
АПН України, ректор Полтавського державного педагогічного інституту
ім.В.Г.Короленка
Рецензенти: Лещенко М.П., д-р пед. наук, зав. кафедрою Полтавського
державного педагогічного інституту ім.В.Г.Короленка Єрьоміна О.Л., д-р мед.
наук, зав. кафедрою Української медичної стоматологічної академії
(М.Полтава)
Автори навчального посібника
Бобрицька В. І. - кандидат педагогічних наук, доцент ПДПІ Валюх 3.0. - кандидат
філологічних наук, доцент ПДГО Гладкий С.0. - кандидат історичних наук, ПДПІ
Гриньова М.В. - доктор педагогічних наук, доцент ПДПІ Данилюк Т.П. - кандидат
біологічних наук, доцент ПДПІ Джурка Г.Ф. - кандидат хімічних наук, доцент ПДПІ
Закалюжний В.М. - кандидат геолого-мінералогічних наук, доцент ПДПІ Команєва 0.0. -
кандидат геолого-мінералогічних наук, доцент ІЗМК Манжос - аспірант Полтавського
державного сільськогосподарського інституту Ніколаєнко О.Ф. - кандидат філософських
наук, доцент ПДПІ Пащенко В. О. - доктор історичних наук, професор ПДПІ Помогайбо В.
О. - кандидат біологічних наук, доцент ПДПІ Саричева М.М. - кандидат біологічних
наук, доцент ПДПІ Сердюк О.Г. - кандидат сільськогосподарських наук, доцент ПДПІ
Щербина Д.М. - кандидат біологічних наук, доцент ПДПІ Страшко С.В. - кадидат
біологічних наук, доцент НПУ
c Бобрицька В.І.,
Гриньова М.В, 1998

Здоровя коли немає
Мудрість мовчить і
Мистецтво не
народжується/ Сила
спить,
Багатство не потрібне і
Розум безсилий.
(Хирофелес, Греція, близько 300
років до н.е.)
ПЕРЕДМОВА
Першочерговим завданням України як соціально-орієнтованої держави є сприяння
розвитку молодого покоління, його життєтворчості, духовному зростанню. Основою
його розвязання є розуміння сенсу життя та відповідності здорового способу життя,
існуванню в навколишньому світі. Це питання набуло глобального характеру. У Програмі
дій Міжнародної конференції з народонаселення і розвитку (Каїр, 1994) підкреслюється,
що однією з найважливіших цілей світової спільноти та окремих держав є забезпечення
охорони здоровя, безпеки життєдіяльності дітей, підлітків та молоді. На Всесвітній
зустрічі в інтересах дітей в Нью-Йорку (1990) була прийнята декларація про забезпечення
виживання, захисту і розвитку дітей і план дій щодо її здійснення до 2000-го року
відповідно до Конвенції 00Н про права дитини.
Права дитини в Україні регулюються нормативними актами держави:
Кодексом про шлюб і сімю України, Законами України "Про державну допомогу сімям з
дітьми", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", "Про
освіту", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи", "Основами закододавства України про охорону здоровя"
та ін. Враховуючи важливість наявної в Україні еколого-демографічної ситуації.
Президент своїм Указом від 18.01.96 р. №36/96 затвердив національну програму "Діти
України".
Формування, збереження і зміцнення здоровя підростаючого покоління є
обовязковим компонентом системи національної освіти. Знання, необхідні для контролю
за станом свого здоровя та його поліпшення без медичної та фармацевтичної допомоги
дає наука валеологія. Перед системою освіти постає проблема підготовки вчителів-
валеологів нової формації, здатних готувати дітей до нових життєвих умов.

Саме через світоглядну функцію валеологічної освіти реалізуються ідеї гуманізації,
інтеграції, впровадження здорового способу життя, набуття духовного здоровя як
джерела життєвої сили та енергії.
Підготовку педагогів-валеологів започатковано в Полтавському державному
педагогічному інституті ім. В.Г.Короленка на природничому факультеті. З 1995 року
проводиться апробація програм "Валеологія (для студентів біологічних факультетів)",
"Основи валеології для шкіл ІІ-ІІІ ступеня".
Запропонований навчальний посібник "Валеологія" є результатом колективної
праці викладачів та співробітників педагогічного інституту.
В його основі покладено розгляд фундаментально-концентуальних основ
валеології, на яких базується цілісна система організації оздоровчих педагогічних
технологій, спрямованих на формування ціннісного
 ?   
відношення до власного здоров я, дієвого підходу до його збереження і зміцнення,
оптимальної організації навчання і праці, поведінкової стратегії, етичного відношення до
себе, інших, оточуючого світу.
Навчальний посібник "Валеологія" є кроком на шляху виховання практично
здорової людини здатної самостійно підтримувати і зберігати своє здоровя на базі
набутого валеологічного світогляду і валеопрактики.
В.О.Пащенко
 
ВСТУП ДО ВАЛЕОЛОГІІ
Лекція № 1
ВАЛЕОЛОГІЯ ЯК НАУКА І ЯК СТРАТЕГІЯ ВИЖИВАННЯ ЛЮДИНИ
В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
План
1. Причини і передумови виникнення валеології.
2. Здоровя як провідна категорія валеології.
3. Здоровя і хвороба: феноменологічний аналіз питання їх сумісності.
4. "Третій стан", його сутність.
1. Причини і передумови виникнення валеології
Бути здоровим і якомога рідше хворіти - природне бажання і прагнення людини,
її неусвідомлена потреба. Здоровя - основа всіх наших справ і починань, трудових і
творчих звершень, сподівань, надій на майбутнє. І відому мудрість "Хліб усьому голова"
сьогодні можна перефразувати так: "Здоровя - усьому голова", бо відсутність здоровя
- повна або часткова - забирає у людини багато повсякденних радощів активного
життя, праці, кохання, захоплюючих подорожей... Тому в усі часи здоровя було і
залишається основною сутністю людського існування.
Науковий аналіз глобальної еколого-демографічної ситуації, що склалася
напередодні нового тисячоліття, примусив замислитися кожного, хто дбає про власне
життя і здоровя, про долю своїх нащадків, майбутнє людства. Сформоване за останні
десятиліття у суспільній свідомості державне спрямування національно-економічного
господарювання з суто технічною орієнтацією на вибір можливої стратегії підкорення
природи, вичерпало себе. Найбільш перспективним шляхом створення нового стилю
взаємовідносин людини і біосфери є утвердження природно-онтологічної орієнтації у
суспільній діяльності, формування оздоровчої свідомості у кожної людини, починаючи з
появи її на світ.
Аналіз ситуації, що склалася за сучасних умов, порушує питання про нагальну
необхідність зміни наших уявлень, вимог про здоровя людини, нації, людства. Для
України ситуація ускладнюється ще й тим, що водночас з екологічною кризою країна
перебуває в економно-політичній кризі. Через це спостерігається прогресуюча деградація
здоровя населення, особливо дитячого. Існуюча ситуація щодо збільшення
захворюваності та зростаюча депопуляція в Україні, згідно з даними ЮНЕСКО,
визначили для нашої держави статус вимираючої.
Ситуація із станом здоровя населення в Україні погіршується ще й низьким рівнем
знань переважної більшості людей щодо фундаментальних законів раціонального
формування, збереження і зміцнення свого власного здоровя впродовж усього життя,
в зневажливому й нерідко безвідповідальному ставленні до цієї єдиної онтологічної
цінності, якого
природа нагороджує людину разом з життям. Єдиним радикальним способом розвязання
проблеми є кардинальна перебудова наших поглядів щодо причин і наслідків нездоровя,
формування основ здорового способу життя. А досягти цього можна лише шляхом
перебудови системи освіти та виховання людини, набуття знань, що дозволяють їй
здійснювати гармонійний розвиток згідно з вимогами сьогодення.
Стратегію виживання і створення нового натурально-природного
світоупорядкування на основі формування у кожної людини, починаючи з її народження,
оздоровчої екозберігаючої свідомості, став новий науковий і просвітницький напрям -
валеологія (від лат. "уаіео" - бути здоровим і грец. "1о08" - наука).
Основоположником науки про здоровя в сучасному її розумінні вважається 1.1. Брехман,
який обгрунтував методологічні основи здоровя практично здорових людей (1987 р).
Цей напрямок і був названий терміном "валеологія".
Загальноприйнята нині дефініція поняття "валеологія" - це теорія і практика
формування, збереження і зміцнення здоровя людини. Валеологія є наукою про
створення нової психології і філософії здоровя.
2. Здоровя як провідна категорія валеології
Уявлення про здоровя є центральним в усій сукупності знань про нього. Поняття
"здоровя" є провідною категорією валеології. Воно досить складне і характеризує
результат взаємодії індивідума й оточуючого середовища - умов існування, провідних
мотивів, його життєдіяльності і світовідчуття. Поняття здоровя має широкий
інтегральний зміст, для розкриття якого потрібні знання з різних галузей
людинознавства.
Розкрити сутність категорії здоровя людство намагалося давно. Більше 2000 років
тому лікар і мислитель Клавдій Гален запропонував визначити здоровя як стан, при
якому "людина не страждає від болю і не обмежена у своїй життєдіяльності". Людина
тільки тоді по-справжньому вільна, коли здорова і володіє високим рівнем психічного
комфорту. Він же запропонував оцінювати міру здоровя трьома станами: здоровя,
хвороба і не здоровя-не хвороба (третій - "перехідний" стан).
Античний лікар і вчений Гіппократ намагався пояснити здоровя і хворобу через
природу людини і в той же час через її діяльність і поведінку, спосіб життя. Він, зокрема,
говорив: "Яка діяльність людини, така вона й сама, такі її хвороби". .
Середньовічний учений і філософ Ібн Сіна Абу Алі, який більш відомий як
Авіцена, у своїх медичних Канонах дав класифікацію здоровя, яка мала шість категорій:
"тіло здорове до межі", "тіло здорове, але не до межі", "тіло не здорове, але і не хворе",
"тіло в хорошому стані, швидко сприймає здоровя", "тіло хворе легким недугом", "тіло
хворе до межі".
Протягом багатовікової історії людства, за усіх суспільно-економічних формацій
проблеми здоровя посідали важливе місце в соціальному, економічному та культурному
житті суспільства і були тісно повязані з розвитком суспільного виробництва та
формуванням суспільного буття.
Учені, лікарі, філософи, представники різних наук та фахів робили спроби
проникнути в таємницю феномену здоровя, визнати його сутність з тим, щоб навчитися
вміло керувати ним, економно використовувати здоровя протягом усього життя та
знаходити засоби його збереження. І.П. Павлов стверджував, що людина могла б жити до
100 років, якби нестримністю, безпорадністю, байдужим ставленням до свого організму
не зводила б цей нормальний для життя вік до значно меншої цифри.
Прогресивні погляди на здоровя були визначені на початку XІX століття
видатним вченим М.Я.Мудровим: "Взяти у свої руки людей здорових, уберегти їх від
хвороб спадкових чи загрожуючих, рекомендувати їм належний спосіб життя є чесно і
для лікаря спокійно. Тому що легше запобігти хворобам, ніж їх лікувати..."
Так що ж таке здоровя?
На сьогоднішній день немає загальноприйнятого визначення "здоровя".
Спеціалісти вказують більш ніж на 200 дефініцій цієї категорії.
Медична енциклопедія пояснює його як природний стан організму, що є виразом
його досконалої саморегуляції, гармонійної взаємодії всіх органів та систем і динамічної
рівноваги з оточуючим середовищем.
Енциклопедичний словник з фізичної культури термін "здоровя" розкриває як
"стан організму, коли всі його органи і системи функціонують нормально, коли в ньому
немає якихось хворобливих змін".
Дійсно, як показує аналіз існуючих дефініцій досліджуваної категорії, "здоровя"
часто розглядають як відсутність хвороби. Особливу увагу приділяє цьому медична наука.
Розроблена класифікація хвороб включає тисячі найменувань. Описано механізм
розвитку, клінічні прояви, лікування і прогноз кожної з них. Як вважає А.М.Нагорна,
здоровя необхідно розглядати як чисто якісне поняття меж норми. Хоча, скажімо, М.М.
Амосов (1990) вважає, що визначення здоровя як комплексу нормативних
морфофункціональних показників організму людини недостатнє, оскільки необхідна ще й
кількісна його оцінка.
Згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоровя (ВООЗ),
"здоровя" - не що інше, як стан повного фізичного, психічного і соціального
благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів. Це визначення
закріплене в основах Законодавства України про охорону здоровя. Воно хороше тим, що
не повязує здоровя лише з обовязковою відсутністю хвороби. Можна припустити, що
для багатомірної характеристики здоровя потрібно визначити міру фізичного, психічного
і соціального здоровя.
Сучасні дослідники визначають цю категорію "здоровя" як "цілісний
динамічний стан, який характеризується певними резервами синергетичної,
пластичної і регуляторної забезпеченості фукнцій, стійкістю до впливу негативних
факторів зовнішнього середовища і є основою для виконання соціальних і
біологічних функцій" (Г.Л.Апанасенко). Сутєвою є також дефініція, яку запропонував
І.В.Муравов: "Здоровя - динамічний стан найбільшого фізичного та
психоемоційного (душевного) благополуччя, в основі якого лежить гармонійне
співвідношення взаємозвязаних функцій і структур, що забезпечується високим
енергетичним рівнем організму за найменшої "ціни" адаптації його до умов
життєдіяльності.
3. Здоровя і хвороба: Феноменологічний аналіз питання їх сумісності
У проблемі здоровя і хвороби головне - стан захисних сил організму. Хвороба
- боротьба пошкоджуючого фактору з захисними силами організму, в якій захисні
сили переборюють хворобу або довготривало утримують її, локалізуючи
патологічний процес. Вони можуть капітулювати поступово, коли хвороба розвивається
поетапно, вражаючи систему за системою, або катастрофічне, відразу, миттєво.
Нам імпонує думка І.В.Давидовського, який вважає, що хвороба - це стан,
залежний від організму. Іншими словами - не мікроб стає причиною хвороби, а певний
стан імунної системи організму, не здатний протидіяти даному мікробу. Хвороба - це
вияв пониженої життєдіяльності, це нормальна, природна реакція організму на
певний фактор. А значить, що хвороба - сигнал на негаразд, що існує в нашому
організмі і попередження, на яке організм повинен прореагувати певними заходами
оздоровлення, підвищення життєвого потенціалу тощо. Тобто хвороба, за
І.В.Давидовським, є умовою розвитку людини.
Повертаючись до кількісної оцінки здоровя відмітимо, що, на думку вчених,
кількість здоровя можна визначити як суму резервних потужностей усіх функціональних
систем. У свою чергу резервні потужності можна визначити через так званий коефіцієнт
резерву. Тобто хвороба певною мірою сумісна зі здоровям: часто має місце не сама
хвороба, а нестача здоровя. А точніше сказати, сумісні не хвороба і здоровя, а
патологічний процес (який знаходив прояв у нестачі здоровя) і здоровя.
Здоровя і хвороба - це категорії, які є певною мірою наслідком соціальної
зумовленості, тобто впливу соціальних умов і чинників, що, звичайно, не суперечить ролі
біологічних еквівалентів здоровя і хвороби та визначення їх з позицій біологічних
закономірностей.
У 1825 році англійський дослідник Гомпертц установив закономірність,
згідно з якою, починаючи з ЗО річного віку, кожні вісім років подвоюється кількість
людей певного віку, які помирають. За Гомпертцем, ця криза настає у віці ЗО, 37, 45, 53,
61 років. Виявлена закономірність існує обктивно, тому що в ній криється глибокий
зміст. Жива істота має генетичну програму росту, досягнення зрілості, народження
потомства і самоліквідації (старіння і смерті). В певний час людина стає на ноги, у
відповідний час виникає цікавість до протилежної статі, до сімї, дітей. І у відведений час
людина старіє, зявляються хвороби і, як говорили стародавні римляни: "Старість - сама
по собі хвороба". Може виникнути думка: якщо все так формально і визначено, тоді для
чого берегти здоровя? А саме для того, щоб старість, по можливості, пройшла без
хвороб, а також для того, щоб у молодості не страждати від хвороб, які характерні для
старості.
Подивимося на цю проблему і під іншим кутом зору. Людина у своєму розвитку
проходить через певні періоди. Є період накопичення певних вражень життя, оволодіння
рідною мовою. Є період інтенсивного навчання, оволодіння професією. Є період
максимальних досягнень і т.д. Для оволодіння усім цим людині відпущені певні сили і
час. І всі перераховані періоди можуть бути періодами "накопичення хвороби" і
"накопичення здоровя". Жити правильно - згідно з віком - значить не хворіти. Про це
говорили ще древні тібетські мудреці. Вони вважали, що життя поділяється на
дванадцятирічні періоди. Дитинство триває до 12 років. У цей період дитина живе
природно, радісно, у грі набуває перші, основні враження і знання. Другий період - від
13 до 24 років - юність, період навчання. І заново вчитися чомусь після цього періоду
- малоперспективно і супроводжується великою, невиправданою затратою сил. У цьому
періоді проходить закладання фундаменту до основних досягнень життя. Період від 25 до
36 років - період Христа і Мухаммеда - період максимальних досягнень і звершень, пік
життя. Далі йдуть періоди заспокоєння, використання досягнутого. І не буде здоровим
той, хто живе в молодості як старий, а в старості, оговтавшись, живе як молодий.
Хід генетичного гординника визначений природою. Спосіб життя наперекір
природі і на перекір своїй натурі прискорює його. Він затримує або прискорює прихід
старості. Часті і затяжні хвороби також прискорюють хід генетичного годинника. "До
межі хворий" немолодий і в ЗО років. "До межі здоровий" молодий і в 50 років. Ще
Гіппократ вказував на те, що "у хворобах менше піддаються небезпеці ті, хвороби яких
більш узгоджуються з їх природою, віком, конституцією тіла і порою року, ніж ті,
хвороба яких не відповідає жодній із цих умов". Гіппократу вторив Авіцена: "Знай, що
хвороба, яка відповідає натурі, віку, порі року менш небезпечна, ніж хвороба, яка не
відповідає цьому і трапляється як результат значної причини."
Відношення людини до хвороби неоднозначне. Людину завжди насторожувала
поява хвороби. Одні розглядають хворобу, якщо вона
<-      ??
серйозна, як кінець усього, вважаючи, що на лікованому коні далеко не заїдеш. Інші
впевнені в тому, що хвороба, навіть серйозна, лише тимчасове явище і після неї людина
знову здорова. Ці другі - оптимісти, які припускають думку про те, що в людині
генетично закладена як готовність до хвороби, так і програма її подолання, особливо,
якщо людина молода і повна сил.
Прихильники оптимістичної точки зору на хвороби вважають, що хвороби, якщо
вони нечасті, природні для організму, це струс, стимул для саморегуляції, зміцнення
захисних сил, для оновлення і перебудови, розвитку організму. Хвороба може бути на
користь людині за однієї умови, якщо вона врахувала її попередження, якщо змінила свій
життєвий задум, прагнення, спосіб життя, які привели до хвороби, набула навичок
культури здоровя, змінилася на краще як особистість.
4. Третій стан. його СУТНІСТЬ
Оцінюючи здоровя, слід памятати, що дефіцит здоровя може виявлятися і
виявляється через "третій стан", відмінний від понять "здоровя" і "хвороба" (рис.1). Про
третій стан, як було зазначено вище, говорив ще Клавдій Гален. Він характеризується
тим, що організм, задавалося б здоровий, але працює у зміненому, умовно нормальному
на даний час режимі. У цьому стані відзначається непевність у самопочутті:
немає хвороби, але немає і повного здоровя. В сучасній медицині такий стан ще
називається "мала патологія". Очевидно, він виникає, коли порушуються чи змінюються
зворотні звязки у функціонуванні внутрішніх систем організму або в системі взаємодії
внутрішньоорганізмових структур і зовнішнього середовища (В.І.Климов, 1985; А.КиЬіп,
1980, ін.). Третій стан, в основному, характерний для прояву дозонологічних (тобто тих,
що передують хворобі) змін в організмі. В.П.Казначеєв (1986), І.І.Брехман (1987) та ін.
вважають, що більше ніж половина людей мають дозонологічні прояви, в тому числі як
особливі фізіологічні стани. Не рахуватися з цим під час планування різних
загальнодержавних оздоровчих заходів не можна. Якщо хвороба триває якийсь
обмежений час, то передпатологічний стан, стан неповного здоровя, напруження
адаптації - роками, десятиріччями, а то й протягом усього життя. На жаль, у такому
стані людина реалізує більшу частину своїх психофізіологічних можливостей і нерідко,
через нестачу здоровя, не може досягти головної мети свого життя. Найбільше людей
перебуває у "третьому стані" через те, що в своєму житті вони нехтують методами
загартовування, психорегуляції, оздоровчого харчування та загального життєвого
режиму. Тому розуміння необхідності уважно ставитися до проблем свого здоровя,
засвоєння механізмів його підтримання, зміцнення і відновлення, пізнання особливостей
своєї індивідуальної психічної і соматичної організації і на основі цього вироблення
оздоровчої поведінки є запорукою щасливого, довгого життя, реалізації себе як
особистості і як члена суспільства. І допомогти усвідомити це кожній людині є одним із
провідних завдань валеологічної освіти.
 
Питання для самоперевірки
1. Які основні причини звернення людей до проблеми власного здоров я, характерні для
сучасного суспільства?
2. Кому з учених належить пріоритетна роль у заснуванні валеології як науки? Що означає це
слово?
3. Дайте визначення поняття "здоров я". Як ви розумієте його зміст?
4. Що таке хвороба? Які точки зору існують у розумінні проблем сутності хвороби і
значущості її для організму?
5. Чи сумісні здоров я їхвороба? Яка природа їх взаємозагіежності?
6. Що таке "третій стан"? Яка, на вашу думку, ступінь усвідомлення сучасною людиною ролі
впливу цього стану на загальний показник життєдіяльності
організму?
Література
1. Амосов Н.М. Раздумья о здоровье. - М.: Физкультура й спорт, 1987. - 63 с.
2. Валеологія // Науково-практичний журнал. - № 1. - 1996. - С. 3-9.
3. Гарбузов В.Й. Человек, жизнь, здоровье: древние й новьіе каноньї медициньї. - СПб.: АО
"Комплект", 1995. -С. 78-79.
4. Хижняк М.Г, Нагорна А.М. Здоровя людини та екологія. - К.: Здоровя, 1995. - С. 8-16.
5. Хочу бьіть здоровьім: Справ, изд // П.И.Отрощенко, В.О.Мовчанюк, И.И. Никберг й др.-
К.:Льібидь, 1991.-С. 3-21.
6. Шийкова А.П., Новиков Ю.В. Ключи кздоровью. -М.: Знание, 1984. -96 с.
-- Лекція № 2
СУЧАСНИЙ СТАН СТАНОВЛЕННЯ РОЗВИТКУ НАУКИ ПРО 4--
ЗДОРОВЯ
План
1. Медицина і валеологія: реальні перспективи наукового і практичного вирішення
проблем здоровя населення.
2. Сучасний стан вирішення питання методологічного забезпечення валеології як
науки : обєкт, предмет, мета, теоретичні основи:
3.Практичний аспект валеології.
4.Основні завдання валеології як навчального предмета.
її
 
1. Медицина і валеологія: реальні перспективи наукового і практичного
вирішення проблем здоровая населення
Як відомо, прогрес людства визначається його духовним, інтелектуальним і
фізичним потенціалом. Роль цих складових однаково велика, применшення значущості
будь-якої з них - помилка, яка може призвести до непоправних наслідків.
Для збереження й розвитку духовного, інтелектуального і фізичного потенціалу
людство протягом всього свого розвитку формує відповідні інститути. У збереженні
духовності людини важко переоцінити роль мистецтва, літератури, релігії...
Інтелектуальний потенціал зберігається і розвивається наукою, системою освіти і
виховання.
Фізичний потенціал формують фізичне виховання, спорт, охорона здоровя,
система рекреаційних заходів тощо.
Цивілізований світ, у якому живе сучасна людина, настільки спеціалізований, що в
ньому має місце тенденція довіряти ведення своїх справ і вирішення своїх складних
проблем спеціалістам: владнати юридичну справу - адвокатам і нотаріусам, побудувати
дім - будівельникам, поїхати в далеку подорож - водіям, різним турагенствам тощо.
Ця тенденція стосується і найголовнішого для людини - здоровя. В час недуги, хвороби
людина звертається до лікаря, що досить природно, бо провідним, хоч і не єдиним
соціальним інститутом, який відповідає за здоровя людини, в нашій країні є охорона
здоровя - система державних і суспільних закладів із попередження і лікування
захворювань.
Науково-практичною основою охорони здоровя є медицина. Дійсно, проблема
здоровя людини до останнього часу була монополізована медициною, яка й сьогодні за
своєю суттю є практично наукою про хвороби людини "людинопатологією". Сучасній
медицині відомо 10 тисяч синдромів і нозологічних форм, хвороби діагностуються і
лікуються представниками більш як 300 медичних спеціальностей. Вища медична школа
продовжує готувати спеціалістів з патології і не готує спеціалістів у галузі здоровя.
Недарма відомий лікар і вчений П.К.Анохін, вказуючи саме цю науково-практичну
орієнтацію медицини, зазначив: "Ми дуже добре знаємо, чому хворіємо, але досить
погано знаємо,чому здорові".
В існуючій клініко-профілактичній парадигмі медичних знань є два відповідних
напрямки підтримки здоровя населення: перший - через лікування хворих і другий -
шляхом збереження здоровя практично здорової людини. Реалізація першого привела до
розробки вчення про хвороби (патологію) і клінічну медицину, другого комплексу
гігієнічних дисциплін.
Неспроможність досягти здоровя шляхом лікування хвороб очевидна:
вихід організму з хвороби є завжди вихід з поразкою (одним із винятків є створення
імунітету).
Гігієнічна наука, яка очолила другий напрямок, також не спроможна розвязати
дану проблему. Адже в центрі її уваги не сама людина і її здоровя, а умови, в яких вона
існує. В той же час проблема здоровя
12
 
невіддільна від проблеми самої дюдини, вона виникає разом з людиною і видозмінюється
з розвитком людської культури. Відділи профілактики не знайшли свого усталеного
місця в традиційній практиці повсякденної роботи медичних закладів і згодом, в умовах
кризи, в числі найперших потрапили під скорочення.
Криза сучасної медицини частково повязана з вузькою спеціалізацією її фахівців.
Безсумнівно, вузька спеціалізація - природний етап розвитку будь-якої науки, в тому
числі й медицини. На даному етапі її розвитку немає і не може бути лікаря, який здатний
одночасно надати кваліфіковану допомогу як уролога, невропатолог, окуліст і
гінеколог... Однак ще Сократ вказував: "Хороші лікарі говорять, що неможливо лікувати
тільки очі, а необхідно в той же час лікувати голову... Так само немає сенсу лікувати
голову, не використовуючи при цьому всього тіла".
Прогресивна за своєю суттю спеціалізація призвела до неминучого звуження
лікарського мислення. Окуліст досліджує тільки очі, отоляринголог - тільки
носоглотку й вуха. Локальний підхід до хвороби, коли не враховують звязок будь-якого
органу з загальним станом організму, приводить до того, що людина стає почергово


Размер файла: 982.46 Кбайт
Тип файла: txt (Mime Type: text/plain)
Заказ курсовой диплома или диссертации.

Горячая Линия


Вход для партнеров