Заказ работы

Заказать
Каталог тем
Каталог бесплатных ресурсов

УРОКИ ЗНАРОДОЗНАВСТВА

ВСТУП

«Всі дорослі були спочатку дітьми, тільки мало хто
з них про це пам'ятає». Постійно нагадуймо ці крилаті
слова Антуана де Сент-Екзюпері.

Відомо, що краще засвоюється той матеріал, до
якого в учня є інтерес. Класична структура уроку з
традиційними складовими: перевірка домашнього зав-
дання, вивчення та закріплення нового матеріалу тощо,
якщо вони повторюються, не завжди ефективні. Тому
сучасному педагогові, окрім ґрунтовної фахової підго-
товки, методичної майстерності, необхідний постійний
вогник науково-творчого пошуку. Це пошук нестандарт-
них форм, спрямованих на зацікавлену співпрацю вчи-
телів, учнів, батьків.

Новий підхід у вивченні народознавства — актуальна
потреба сучасної дидактики, органічна потреба духовно-
го відродження віками гнобленої української нації.

Пропонуємо нестандартні форми проведення уроків
із української мови, літератури, історії, географії, біо-
логії, етнографії, фольклору: інтегрований бінарний
урок-конференція, усний журнал, урок — узагальнення
знань, вмінь, навичок, урок цікавої граматики, урок-
концерт. Подаємо зразки (сценарії) позаурочних захо-
дів, що сприятимуть поглибленому вивченню українсь-
кої мови, усної народної творчості, літератури, етногра-
фії: свято української мови, літературна гра, літератур-
но-мистецький вечір, історико-літературний вечір пам'я-
ті, вечір-рвквієм, фольклорне свято.

Матеріали систематизовано за інтегрованими тема-
тичними блоками: «Рід, родина, родовід», «Україно
моя, Україно», «Час рікою пливе», «Фольклорна ве-
селка».

А в т о р й    книги: Микола    Костянтинович Дмит-
ренко — кандидат філологічних наук, старший науковець
Інституту мистецтвознавства,   фольклористики та  етно-
логії ім. М. Т. Рильського Національної Академії наук
України, редактор   всеукраїнської газети  «Народознав-
ство»;    Галина    Кононівна   Дмитренко — вчитель-мето-
дист, викладач української мови та літератури Україн-
ської гімназії Ватутінського району м. Києва; Леопольд
Іванович      Ященко — лауреат        Державної       премії
ім. Т. Г. Шевченка, композитор, музикознавець, худож-
ній керівник хору «Гомін»; Зінаїда Олександрівна Сер-
гійчук — провідний спеціаліст Міністерства освіти Укра-
їни; Ніна Миколаївна Дмитровська — працівник бібліо-
теки ім. Лесі Українки; Любов Антонівна Гавриленко —
методист    із    наукової     перепідготовки    Запорізького
обласного інституту удосконалення вчителів; Ніна Андрі-
ївна Біда — викладач українського фольклору та етно-
графії Решетилівського   СПТУ-52 Полтавської  області;
Любов Іванівна    Павленко — учителька Червонослобід-
ської середньої школи Недригайлівського району Сумсь-
кої області; Енгеліса Микитівна Джигурда-Литвинець —
майстер народної творчості України; Людмила Володи-
мирівна Іваннікова — працівник  відділу  фольклористи-
ки ІМФЕ НАН України;    Галина Олександрівна Заіка,
Тетяна Михайлівна Ніколаєва — викладачі географії та
історії     Української    гімназії    Ватутінського    району
м. Києва.

Народознавство — це не вузька дисципліна, яку мож*
на вивчати чи не вивчати в школі. Це наука про націю,
людину в її зв'язках із природою, мовою, історією, побу-
том, обрядами та звичаями, усною творчістю. Це
важливий і могутній чинник навчання й виховання, роз-
витку особистості й оздоровлення суспільства.

Сподіваємось, посібник стане в пригоді вчителям,
культпрацівникам, вихователям, батькам, студентам,
учням — усім, хто має здатність і потребу духовно
збагачуватися, пізнавати себе, «брати вершину»
(Г. Сковорода), щоб мати золоту середину.

Г. К. ДМИТРЕНКО
М К. ДМИТРЕНКО

Блок перший
РІД, РОДОВІД, РОДИНА

РОДЕ НАШ КРАСНИЙ

Звучить пісня:

ХІД УРОКУ.

У полі калина, у полі червона
Хорошенько цвіте.

Приспів:

Ой роде наш красний,

Роде наш прекрасний,

Не цураймося, признаваймося —

Небагацько нас є!

Що перший цвіточок —
То рідний батенько,
Хорошенько цвіте.

А другий цвіточок —
То рідная ненька,
Хорошенько цвіте.

А третій цвіточок —
Рідна сторононька,
Хорошенько цвіте.

Учитель. Діти! Сьогодні розмова у нас буде про
рід, родину, родове дерево. Урок наш розпочався піснею
«У полі калина», що її склав народ. Як ви гадаєте, що
символізує тут образ калини? Що то за дивна калина,
на якій усього три цвіточки?

Вона символізує рід весь. Іншими словами, образ
отого великого родового дерева, нашого народу і кож-
ної людини бачимо в цій пісні. До свого роду зверта-
ється автор: «Не цураймося, признаваймося — небагаць-
ко нас є!»*

Запам'ятайте цей символ!

А тепер гляньте ось на цей малюнок. Що ви бачите
на ньому? Дерево. Силь::е, могутнє дерево. Але в нього

відтяте коріння. А тепер скажіть, що станеться з дере-
вом, коли його зрізати в корінь?

— Воно зав'яне, всохне.
Учитель.

— А чому всохне, пропаде? Що дає дереву коріння?

— Дає соки земні.

— Дерево бере сили від землі корінням.
Учитель.

З роду в рід кладе життя мости,
Без коріння саду не цвісти,
Без стремління човен не пливе,
Без коріння сохне все живе.

Так співає Ніна Матвіенко в пісні «Сік землі». І тут
те саме говориться про родове дерево.

А тепер уявіть собі, що це не дерево, а ваш рід. Що
тут є корінням і де б ви на цьому дереві знайшли самих
себе, найменших членів роду?

Діти:

— Ми — молоденькі зелені листочки, гілки — наші
тато і мама. Стовбур, що ближче до нас, міцний, це,
можливо, наші дідусі, бабусі... А коріння — це вже наші
прадіди, ті, хто жив сто чи й двісті років тому.

Учитель. От бачите, ви — молоденькі зелені листочки.
А тепер знову уявіть собі, що якась сила чорним страш-
ним мечем відтяла ваше коріння. Чи довго зеленітимуть
листочки?

— Ні, вони скоро зів'януть.

— А чи знаєте, яка в тому корінні сила?

— Коли в корінні дерева — сік землі, то в корінні
кожного родового дерева — пам'ять роду.

— Так, людина без пам'яті своїх предків самотня, їй
немає звідки черпати сили для життя. Людина без ро-
ду — як листок, відірваний від дерева.

— А чи в кожного з нас є оте святе — ота пам'ять
родовідна? Чи кожен із нас пам'ятає своїх дідуся і ба-
бусю, близьких і далеких родичів?

У нас уже був урок, де ви розповідали про своїх
рідних, сімейні реліквії, які передаються з покоління в
покоління. До сьогоднішнього дня ви дізналися ще
більше, виготовили альбоми пам'яті. Я хочу, щоб про-
звучали ваші розповіді (Розповіді учнів).

А ще деякі учні склали своє родовідне дерево. Перед
нами два родовідних дерева. Бачите, які вони великі та
пишні! Якщо в людини такий сильний рід, їй ніщо в
житті не страшне.

Нехай це буде домашнім завданням до наступного
уроку для всіх — дізнатися якнайбільше про свою рідню
і створити свої родовідні дерева, альбоми.

А тепер поговоримо про те, як шанували колись люди
своїх родичів. «Що перший цвіточок — то рідний ба-
тенько»,— співається в народній пісні. Отже, батько в
родині був найстарший. Батько батьків, його слово
було законом для всього роду. Коли він помирав, на-
щадки оберігали його могилу, яка була святим місцем
для сім'ї. Ще стародавні слов'яни шанували своїх по-
мерлих родичів, поклонялися їм, приносили жертви в
спеціальні поминальні дні. І досі такі дні є в різних
народів. Могили предків були найсвятішим. Коли древні
воїни ішли на бій за свою державу, брали з собою
грудочку землі. Чому? Бо в тій землі були поховані їхні
предки, та земля мала оберігати воїна від ворожого
меча, і досі така традиція збереглася в Україні, в на-
шому селі.

І коли ми вже заговорили про те, що ми — від ко-
ріння, від дідіь беремо сили для життя, то згадаймо і
нашого геніального Тараса Григоровича Шевченка.
З кого почався Тарас? Чому він став бунтарем?

— Тому що про народних бунтарів — гайдамаків,
які боронили народ від панів, від неволі, від польської
шляхти, розповідав малому Тарасові дід Іван. Таким же
непокірним борцем за волю став і його онук — наш
великий Кобзар.

— Запам'ятайте це. Все починається з малого.
З малого хлопчика, який жадібно слухав дідові оповіді,
почався великий поет українського народу. І бачиться
нам, що сам народ втілений у дідові Іванові.

А тепер знову повернемося до дерева, до пісні.

«Що перший цвіточок — то рідний батенько, а другий
цвіточок — то рідная ненька» — співається в ній. Мати
тут також символізує рід. У народних піснях мати —
символ роду, родини.

Ви вже самі казали: як не може дерево жити без
коріння, так не може людина жити без роду. І тому,
коли молода дівчина раптом відривається від роду, від
батьківської хати,— виходить заміж, забирає її чоловік
у чуже сел^, в чужу сторону, до чужого роду — це для
неї велике горе! Скільки туги в піснях, яку виливає
сльозами дівчина! І скільки таких пісень! І які вони
жалібні! То дівчина прикликуе свою матір зозулею, то
просить її передати горобчиком хліба. То сама переки-

дається голубкою або зозулею, летить до матері, до рід-
ного роду, прилітає в свій садок і починає кувати. То з
ружі квітку пускає на воду, щоб вона припливла до
матінки. Ось послухайте одну з таких пісень:

Ой піду я в ліс по дрова

Та й наломлю лому.

Завів мене дурний розум

У чужу сторону.

А в чужій же сторононьці

Ні отця, ні неньки,

Тільки в саду зеленому

Поють соловейки.

Ой зірву я з рожі квітку

Та й пущу на воду.

Пливи, пливи, з рожі квітко,

Аж до мого роду!

Пливла, пливла з рожі квітки,

Та й на воді стала.

Вийшла мати воду брати,

Та й квітку впізнала.

— А як ви гадаєте, чому дівчина так тужить за своїм
родом, за матір'ю?

— Тому, що вона живе серед чужих людей, коло
чужого роду, в чужому селі.

— Вона скучає за матір'ю, за родичами.

— Справді, дівчина потрапляє між чужих людей, в
чужу сторону. І хоч як би гарно їй там не було, але
все одно дуже важко прижитися. Уявіть собі, що відрі-
зали гілочку від дерева й встромили десь в іншу землю.
Чи скоро вона пустить коріння? Чи буде вже воно таким
міцним? Чи, може, взагалі зав'яне від туги?

Усе це я пережила сама, коли прийшла працювати
у ваше село. І село як село, і люди хороші, і пісні спі-
вають, і робота цікава — а все одно було дуже важко,
страшенно хотілося додому, до тих людей, з якими ви-
росла. Все спочатку здавалося чужим. І я теж співала...

Червоная калинонька
Та й на воду схилилася.
Молодая журилася,
Що од роду оббилася.
Тяжко в світі бути-жити
З чужиною говорити.
Бо чужина — не родина,
Щоб я з нею говорила!

А ще важче буває людині, коли вона відривається не
тільки від свого роду, а й від свого народу, від своєї

землі. Згадайте, як у пісні було: «А третій цвіточок —
рідна сторононька». Уявіть собі страшне горе людей,
змушених покинути свій народ, свою землю і вирушити
кудись у чужі краї шукати кращої долі. Чи можна
уявити їхню тугу за рідною землею? А згадаймо Тараса
Шевченка. Царський уряд заслав його в далеку казах-
ську пустелю в Кос-Арал. Там і слова рідного не по-
чуєш! Як важко було Кобзареві! Які пісні він писав, з
ким розмовляв?

Зоре моя вечірняя.
Зійди над горою!
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою...
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає.
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає...

Усе питав про рідну Україну, яку любив, над долею
якої плакав сльозами кривавими. А вісті з України при-
ходили дуже і дуже рідко. Тому й розмовляв поет із
зорею, яка могла з неба бачити його рідний край.

Про те, як тяжко жити на чужині, народ склав пісню.
Склали її ті люди, що пішли на заробітки в Канаду.
Як їм там було — може розповісти лише пісня. Це біль,
крик, стогін серця людини, яка втратила рідну землю.
Той, хто склав цю пісню, може, й не повернувся в
Україну. Але пісня повернулася до його земляків, щоб
вилити сердечну тугу. І не можна її слухати без болю,
без сліз.

На чужині тяжко жити,
Мов той камінь підоймитк.
Камінь здійму — відпочину,
На чужині марно згину.
Бо чужина — не родина,
Плаче серце, мов дитина,
Плаче воно, знає чого —
Нема правди ні від кого.
На родині сонце гріє,
На чужині вітер віє.
Вітер віє, траву хилить,
За родиною серце болить.
»    Ой, чужино, ти, чужино,
Чого в тобі так студено?
Хоч не вітри, не морози —
Та все в очах гіркі сльози.

Здається, що пісня ця і про нашого поета.

А тепер гляньмо знову на дерево і зробімо висновок
з того, про що ми сьогодні говорили.

Відрізане коріння й окремі гілки. Чому така страшна
чужина людям?

— Бо в них було відтято коріння.

— А що то за коріння?

— То їхній народ.

— Отже, вони відірвалися від свого народу.

А тепер поміркуємо ще так. Якщо кожна людина —
це дерево, то коріння її — той народ, серед якого вона
виросла. І сягає воно глибоко в землю, на якій живе
цей народ, в його історію. Отже, кожному з нас дав
сили для життя наш народ. Це наше коріння. І, віді-
рвавшись від нього, ми, звичайно, не зможемо жити.
А тепер скажіть, чим же сильний і нездоланний був
наш Шевченко? Чому роки заслання не зламали його?

— Тому, що він був глибоко зв'язаний із своїм
народом.

— Справді! Він виріс із нього, народ давав йому
сили, усе життя він був з ним міцно кровно зв'язаний.
І тому ніяка ворожа воля не була страшна поетові. Ве-
ликий український народ дав світові великого поета і
зберіг його пісні, думи, сльози. Для народу він також
був святим, це ви знаєте, то й сьогодні в Гнідині майже
в кожній хаті є вишитий портрет Тараса Григоровича
Шевченка.



Размер файла: 373.7 Кбайт
Тип файла: txt (Mime Type: text/plain)
Заказ курсовой диплома или диссертации.

Горячая Линия


Вход для партнеров