Заказ работы

Заказать
Каталог тем
Каталог бесплатных ресурсов

ЕКОНОМІКО-УПРАВЛІНСЬКІ ФАКТОРИ РОЗВИТКУ КУРОРТНО-РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕГІОНІВ

ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНОМ (НА ПРИКЛАДІ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ’Я)

 

Вступ. Може видатися парадоксальним, але донедавна в регіонах були відсутні регіональні інтереси. Існували лише потреби (у фінансових засобах, у пільговому оподатковуванні тощо) без чіткого представлення про те, чому ці потреби власне виникли і навіщо їх задовольняти. Регіональний інтерес припускає наявність програми розвитку, уяви про мету та стратегію розбудови регіонального економіки. Засилля принципу загальної уніфікації (а саме так влада прагнула згуртувати країну протягом першого десятиріччя незалежності України) не дозволило Україні розвиватися, використовуючи ресурс регіональної розмаїтості, самобутності культур і господарських укладів. Тому в Україні, скоріше, реалізується адміністративно-політична модель управління, аніж регіональна.

Постановка завдання. Слід звернути увагу на те, що управління територіально-просторовими системами в Україні та в ближньому зарубіжжі сприймається в теорії та на практиці переважно як діяльність з планування, організації, контролю за економічним розвитком території у межах певних адміністративних утворень – району чи області.

Натомість, реальне життя висвітлює потребу розвитку не лише адміністративних, але й функціональних районів, межі яких не завжди співпадають. Прикладами невідповідності функціонального району, наприклад, у Швеції є: місцевість, місцевий ринок праці, певні види послуг, райони, де можна отримати вищу освіту, проводити наукові дослідження та створювати дослідні розробки, в той час як адмінрайони – населенні пункти, що мають муніципалітети, округи. У Фінляндії відповідальність за регіональний розвиток несе згідно прийнятому у 1994 р. Закону про регіональний розвиток регіональний орган (регіональна рада), зокрема, вирішення завдань:

- покращення житлових умов та забезпечення основними послугами;

- розширення інфраструктури, необхідної для регіонального розвитку;

- оновлення регіональних структур виробництва, покращення умов роботи компаній;

- створення нових робочих місць;

- посилення регіональної економіки та підвищення кваліфікації місцевого населення [1, с.26-38].

Результати дослідження. Як показує світовий досвід, осьовими структурами, навколо яких групуються різноманітні альтернативні варіанти стратегій та траєкторій регіонального розвитку, є структури інституціональні: і сам стратегічний вибір, і масштаб його реалізації залежать від того, які регіональні «гравці» підприємства, бізнес, діючі влади, політичні сили, професійні асоціації тощо), в якій ролі і яким чином залучаються до процесів формулювання та розробки регіональних стратегій. За слушною думкою російських колег, в організаційно-управлінському аспекті це має бути «одночасна реалізація економічної та інституціональної реструктуризації, а сценарієм – побудова моделі регіону-квазікорпорації» [2, с.155-156].

Кокретними пропозиціями по створенню корпорації регіонального типу можуть бути потужні економічні структури на базі підприємницьких об’єднань, налагоджена довгострокова коопераційна взаємодія формально незалежних підприємств, готових до спільного використання ресурсів та оперативного реагування на зміни внутрішнього й зовнішнього середовища, що підвищує організаційний потенціал управління. У структурах, що вертикально інтегруються, центральне місце приділяється головній компанії, що розробляє єдину стратегію розвитку малих підприємств. У підприємницьких мережах, що горизонтально інтегруються, управління може бути покладене на колегіальний орган - раду директорів, що призначає, зміщає й обновляє адміністрацію, розглядає й затверджує важливі корпоративні рішення, визначає довгострокову політику маркетингу, ціноутворення, фінансів, оподатковування, формування і розподіли прибутку. Така модель регіональної економіки, побудована на ринкових засадах, в організаційно-правовому аспекті подібна до кластерної моделі регіонального розвитку [3, с.84-85].

Одним із таких регіонів виступає Північне Приазов’я в межах України та Російської Федерації. Як об’єкт управлінського аналізу регіон має свої особливості: певні межі, які співпадають з межами адміністративних районів Донецької та Запорізької областей, що виходять до узбережжя Азовського моря; структуру господарства, комунікації, активний товарообмін із зовнішнім середовищем. Економічна спеціалізація регіонального господарства ідентифікується як приморська, тобто, по-перше, приморське розташування регіону визначає характер розміщення його продуктивних сил та економічний потенціал:

морських портів та портового господарства (Маріуполь та Бердянськ),

морегосподарського комплексу – розведення рибними господарствами малька риби та зариблення морської акваторії (у районі Молочного лиману) традиційними й новими породами риб (піленгас, американський веслонос), організація природоощадливих рибних промислів;

промислово-переробного комплексу – використання сучасних технологій переробки риби, морепродуктів на спеціалізованих заводах та виробництвах (мм. Бердянськ, Маріуполь, локальні цехи переробки риби в смт. Приморську та Новоазовську).

По-друге, в регіоні існує потенціал розвитку екологічно чистих сільськогосподарських галузей та виробництв завершеного операційного циклу:

сільськогосподарського виробництва, в тому числі овочівництва, а також садівництва, виноградарства;

переробної промисловості з випуском сировини та готової до споживання продукції

організації потужного складського господарства на основі сучасних технологій зберігання продукції згідно європейських вимірів якості;

тарного господарства із залученням капіталу зарубіжних інвесторів-лідерів галузі у виробництві тари та упаковки за показниками екобезпеки, якості та споживчої привабливості;

налагодження системи розподілу та збуту, сервісного обслуговування покупців.

Перспективи розвитку має і використання у медичній та косметичній промисловості природних лікувальних ресурсів.

По-третє, приморський тип соціоекономіки регіону визначає і рекреаційну спрямованість останнього, тому актуальним для краю є створення індустрії відпочинку, дозвілля та розваг. Рекреаційний туризм поділяється на два види – власне рекреаційний і курортно-лікувальний. Рекреаційний туризм здійснюється з метою відпочинку і оздоровлення, а курортно-лікувальний (один із найбільш традиційних) – із метою лікування тих або інших захворювань. Цей вид туризму розвивається в районах із сприятливим кліматом і наявністю лікувальних ресурсів (морська вода, мінеральні води, лікувальні грязі, рапа тощо). Ми схиляємося до думки, що менеджмент регіонального туризму має реалізовуватися в таких напрямках як організація, маркетинг та сприяння розвитку; планування створення туристичного продукту; менеджмент якості.

Загалом же, з 1700 км ділянки Азово-Чорноморського узбережжя лише 12 % достатньо активно використовуються досить інтенсивно. Курортна цілина певною мірою характерна і для Північного Приазов’я, потенційна ємність якого може складати, за підрахунками окремих регіоналістів, до 2,8 млн. чол. щорічно [4, с. 148]. За проведеними автором підрахунками, з оплатою вартості санаторно-курортної путівки пересічний турист за час перебування на курорті чи іншому рекреаційному закладі у приморському місті чи поселенні “залишає” у середньому $ 150-180. У світі основні кошти відпочиваючого поглинає не сам курорт, а його інфраструктура – розваги, екскурсії, звеселяння. Потенційна ємність ринку санаторно-курортних послуг в Північному Приазов’ї оцінюється нами в $ 420-500 млн. Внутрішня інвестиція, ефективно спожита корпоративними об’єднаннями регіону на модернізацію житлового фонду та підвищення сервісу готельного та курортного господарства, розвиток індустрії розваг та відпочинку, реконструкцію курортної інфраструктури та інфраструктури міста, інформаційне забезпечення виробничих процесів та дозвілля сприяла б інноваційному якісному розвиту регіону.

Як свідчить аналіз окремих бізнес-проектів, які реалізуються в регіоні, інтереси громадськості на рівні жителів територіальних громад приморських міст та поселень, бізнесу та влади в розвитку рекреації, поступово усвідомлюються і повинні стати предметом стратегічного планування поселень. Зокрема, це стосується проектів створення заповідників та національних парків «Меотида» у межах Донецького Приазов’я та «Приазовський» у межах Запорізького Приазов’я. Об’єднання зусиль двох областей має створити якісний та дієвий проект по створенню еколого-економічної зони переважно рекреаційного господарства. Адже не варто забувати, що в Україні техногенне навантаження на природне середовище в 4 рази вище, ніж в інших країнах Європи [5, с.392-399], а на Донецьку область, яка займає 4% території України, припадає 25% забруднюючих викидів [6].

До проектів, що схвалюються громадським сектором суспільства, слід віднести – захист морського узбережжя від руйнівних геологічних процесів і абразії. Щороку море «з’їдає» один метр суші, знищуючи пляжі та прибережні споруди, добираючись до орних земель. Внаслідок усіх цих негараздів, Україна орієнтовно щороку втрачає до 1,7 млрд. грн [7] . Відповідно до Державної програми охорони та відтворення Азовського і Чорного морів у Запорізькій області планується у 2000-2010 роках провести роботи з берегоукріплення завдовжки 36 кілометрів, у тому числі берегової лінії в районі села Новопетрівка. [8]. В м. Маріуполі металургійний комбінат ім. Ілліча виставив на торги гору шлаку, покупцем якої виявилось донецьке підприємство «Скарб», що має намір протягом двох років перетворити відходи на будівельні матеріали. Після рекультивації приморське місто поверне у свої володіння майже 8 га оновленої землі [9]. В листопаді 2000 р. в м. Маріуполі здана в експлуатацію насосна каналізаційних стоків при фінансовій допомозі одного зі швейцарських фондів. Раніше, за повідомленням, лікарів Маріупольської басейнової санепідемстанції, щороку обсяг неочищених викидів у море складав до 800 тис. кубометрів, що спричиняло закриття моря для купання аж за 80 км у м. Бердянську. При цьому суспільну небезпеку викликають проекти будівництва у м. Маріуполі …нафтопереробного заводу, а в м. Бердянську на території морського порту – нафтового терміналу, коли поточні бізнес-інтереси окремих підприємств ставляться в противагу стратегічним цілям соціально-економічного розвитку регіону.



Размер файла: 906.56 Кбайт
Тип файла: rar (Mime Type: application/x-rar)
Заказ курсовой диплома или диссертации.

Горячая Линия


Вход для партнеров