Заказ работы

Заказать
Каталог тем

Самые новые

Значок файла Методические указания к научно-исследовательской работе студентов по курсу “Социология”. Ч. 1/ Сост.: Е. А. Сафонова: СибГИУ. - Новокузнецк, 2003. – 45 (3)
(Методические материалы)

Значок файла Методические рекомендации для практических занятий по психологии: Метод. указ./ Сост.: С. Г. Колесов: СибГИУ. – Новокузнецк, 2002. – 29 (11)
(Методические материалы)

Значок файла Методические указания по проведению производственной практики (первой). Специальность «Промышленное и гражданское строительство» (290300) (4)
(Методические материалы)

Значок файла Контроль качества бетона. Определение прочности бетона неразру-шающими методами. Методические указания к выполнению лабора-торных работ по курсу «Технология строительных процессов». Специ-альность «Промышленное и гражданское строительство» (290300) (7)
(Методические материалы)

Значок файла Динамика. Тема 6. ПРИНЦИП ВОЗМОЖНЫХ ПЕРЕМЕЩЕНИЙ: Расч. прак./ Сост.: Г.Т. Баранова, Н.И. Михайленко: СибГИУ.-Новокузнецк, 2003.- с (4)
(Методические материалы)

Значок файла Семенихин А.Я. С 30 Технология подземных горных работ: Учебное пособие / А.Я. Семенихин, В.И. Любогощев, Ю.А. Златицкая. – Новокузнецк: СибГИУ, 2003. - 91 с (24)
(Методические материалы)

Значок файла Огнев С.П., Ляховец М.В. Основы теории управления: методические указания. – Новокузнецк: ГОУ ВПО «СибГИУ», 2004. – 45 с (21)
(Методические материалы)

Каталог бесплатных ресурсов

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ

Після тисячоліть існування виробництва суто матеріального характеру
наприкінці ХХ століття людство почало переорієнтовуватися на новий, ін-
телектуально-інформаційний шлях розвитку, формувати економіку знань
— джерело економічного і соціального поступу. Тобто у сучасному світі ціну
кінцевої продукції дедалі менше визначає вартість матеріалу, натомість у
ній зростає інтелектуальна складова. Нині головним джерелом багатства
суспільства, нації стають знання, інтелект, завдяки яким додана вартість
виникає у процесі генерування і використання нових ідей, нестандартних
рішень і технологій. Тільки створення вартості у знаннємісткій еконо-
міці може сприяти підвищенню конкурентоспроможності вироблюваного
продукту. В цьому контексті значно зростає роль інтелектуально-твор-
чої праці науковців, конструкторів, програмістів, інженерів тощо. Отже,
створення вартості в економіці знань пов’язане з радикальними змінами у
суспільстві та моделях ведення підприємницької діяльності.
Автори статті аналізують ситуацію в Україні щодо розбудови еконо-
міки знань, пропонують шляхи розв’язання проблем у процесі переорієнта-
ції виробництва від матеріального до інноваційно-інтелектуального спря-
мування.
© ПОПЛАВСЬКА Жанна Василівна. Доктор економічних наук. Професор Національного університету
«Львівська політехніка».
ПОПЛАВСЬКИЙ Василь Григорович. Доктор економічних наук. Професор Львівського державного аграр-
ного університету. 2007.
Ж. ПОПЛАВСЬКА, В. ПОПЛАВСЬКИЙ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 53
Якщо конкурентні переваги у тради-
ційній економіці забезпечував доступ
до природних джерел і сировини, зручні
транспортні маршрути, місткий ринок, де-
шева робоча сила, то в економіці знань за-
порукою успіху стали інновації та підпри-
ємництво, яке ґрунтується на знаннях,
розвиненій інфраструктурній інформації
(Інтернет, бази даних, телекомунікації, мо-
більний зв’язок).
У постіндустріальних країнах основни-
ми виробничими ресурсами є знання, ін-
телект, інноваційно-інформаційні техно-
логії, «high tech», які формують рейтинг
знан нємісткої економіки. А джерелом еко-
номічного зростання стає продукування
ідей як конкурентоспроможного товару.
Сьогодні лідерами у створенні еко но міч-
ного багатства є країни, у валовому на-
ціональному продукті яких закладені ви-
сока питома вага знань, нематеріальних
активів і товарів, великі інвестиції в
освіту, науку, охорону здоров’я та по ліп-
шення якості довкілля. Без пе ре біль шення
можна стверджувати: саме сила розуму
визначає усе або майже все. Інтелектуаль-
на власність — високоліквідний товар,
який має і свою специфіку: будучи нема-
теріальним, він формує матеріальну осно-
ву розвитку країни і визначає ефектив-
ність економіки у майбутньому. На жаль,
в Україні ще немає чіткої координації кон-
кретних дій з метою переходу до новіт ньої
моделі економіки.
Нині очевидно, що в цьому процесі слід
задіяти всі основні елементи продуктивних
сил — як матеріальні, так і нематеріальні,
зокрема, організаційно-управлінський до-
свід, фонди науково-технічних знань, люд-
ський капітал [1]. Для підвищення ефек-
тивного виробничого потенціалу тепер не-
має інших шляхів, крім забезпечення від-
повідних рівнів і темпів нагромадження у
сфері неречових форм багатства (ноу-хау,
інформація, патенти). Недооцінка цього за-
грожує неминучим відставанням як окре-
мих підприємств, так і економіки країни в
цілому.
Але це не означає, що традиційні сфери
виробництва (земля, вода, надра, капітал,
праця) втратили своє первинне значення.
Вони продовжують посідати вагоме місце в
індустріальних, а також країнах доіндуст-
ріальної стадії розвитку. Лише у країнах
«золотого мільярда» 1 справді відбувається
революційне утвердження примату інте-
лектуальної праці, інтелектуальної влас-
ності, інтелектуального капіталу. І базує-
ться все це на інноваціях, які дають мож-
ливість, передусім підприємливим людям,
істотно впливати на економічний поступ.
Враховуючи це, можна стверджувати, що
лише невідкладна і якісна модернізація іс-
нуючих в Україні виробничих потужностей
на основі інтелектуального капіталу і мо-
білізація всіх ресурсів здатні забезпечити
економічний прорив та підвищення добро-
буту народу.
Інтелектуальний капітал в економіці
знань вирізняється такими показниками:
• інноваційність країни (інтенсивність
про дукування і комерціалізація іннова-
цій) — загальна величина науково-до-
слідних та дослідно-конструкторських
робіт (НД і ДКР), їхня частка у ВВП;
• кількість науково-технічних публікацій;
• витрати на дослідження та їхня частка у
ВВП;
• створення знань з комерційним потен-
ціалом (витрати на прикладні НД і ДКР
та їхня частка у ВВП);
1 Тут економічний розвиток, а отже, і добробут, базу-
ються на високих технологіях (інформаційних, на-
півпровідникових, нанотехнологіях). Серед ньорічні
темпи зростання в цих країнах перевищують 7%.
Один долар, вкладений в електроніку, дає 100 до-
ларів у кінцевому продукті. Середньосвітовий тер-
мін окупності вкладень — не більше трьох років.
Одне робоче місце в електроніці створює 4 в інших
галузях господарювання.
54 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2
• кількість патентів, зареєстрованих у трі-
аді патентних сімей (Європа, США,
Япо нія), в розрахунку на один мільйон
населення;
• коефіцієнт винахідливості населення;
• місткість ринку знань і динаміка міжна-
родного обміну знаннями — частка на-
ціональних НД і ДКР, фінансованих з-за
кордону;
• міжнародна співпраця у сфері науки та
високих технологій;
• кількість іноземних студентів у націо-
нальних ВНЗ;
• частка венчурного фінансування у ВВП;
• якість людського капіталу — показники
системи освіти, охорони здоров’я, частка
науковців у загальній кількості зайня-
тих;
• міграція висококваліфікованих праців-
ників;
• рівень розвитку національної інформа-
ційної інфраструктури — інформаційно-
комп’ютерних і телекомунікаційних тех-
нологій тощо.
Аналіз статистичних даних свідчить, що
між темпами витрат на освіту, етапами
продукування знань та їхнім використан-
ням на практиці в Україні існує істотний
розрив. Він зумовлений недостатнім фі-
нансовим забезпеченням усіх стадій ство-
рення, нагромадження та реалізації інте-
лектуальних досягнень. Так, законодавчо
витрати на освіту та науку встановлені на
рівні не менше 10% ВВП, тоді як насправ-
ді вони ніколи не досягали 6%. Таких кош-
тів аж ніяк недостатньо для розвитку нау-
ково-технічної ді яльності.
Основними джерелами фінансування на-
уково-дослідних робіт, які сприяють про-
дукуванню знань та їхній трансформації у
матеріальне виробництво, є Державний бю-
джет, держзамовлення, замовлення підпри-
ємств, іноземні інвестиції. Позабюджетне
фінансування характеризує ться високою
часткою в ньому приватного підприємни-
цького сектору (31%), на відміну від дер-
жавного, який у 6 разів менший [2].
Важливо також ширше залучати інозем-
ний капітал, але це джерело фінансування
поки що в Україні задіяне недостатньо. Те
саме можна сказати і про банківське кре-
дитування, активізацію участі приватного
капіталу, використання заощаджень насе-
лення, підвищення ефективності програм-
но-цільової форми у системі фінансуван-
ня інноваційної діяльності. А найперспек-
тивнішим нам видається ефективне залу-
чення корпоративного сектору економіки
з відповідними державними гарантіями
фінансового забезпечення науково-інфор-
маційної і технологічної діяльності.
Однією з проблем формування іннова-
ційної економіки в Україні є розрив між
стадіями наукових досліджень і впрова-
дженням їхніх результатів у виробництво.
Це зумовлено передусім відсутністю ефек-
тивного механізму трансформування нау-
кових знань в інноваційні розробки, при-
датні до практичного використання. У по-
доланні цієї проблеми важлива роль нале-
жить інноваційному підприємництву, але
його частка в Україні нині становить лише
6,6% від загальної кількості малих підпри-
ємств. Можливо, ситуацію змінить істотне
збільшення їхньої чисельності. Тут є пози-
тивна динаміка: якщо у 2001 р. приріст ма-
лих підприємств становив 6,7%, то у 2002—
2003 рр. — 29,6%, ще потужніше їх зро стан-
ня передбачається на 2007—2008 роки.
Безперечно, у центрі виробничої чи ін-
телектуальної діяльності лежить еко-
номічний інтерес — основа економіки і сти-
мул для кожного працівника, підприємства
чи галузі. Проте їхні інтереси не повинні
суперечити національним. А такі випадки у
нас, на жаль, трапляються доволі часто.
Наприклад, лише експортоорієнтовані га-
лузі вітчизняної промисловості, що харак-
теризуються неефективним використанням
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2 55
енер гії і сировини, заробляють великі суми
валюти. Тим часом за інтенсивністю викидів
вуглецю в розрахунку на одиницю вартості
ВВП Україна посідає перше місце у світі.
Крім «тяжкої спадщини минулого», у цьому
винна також політика багаторічного субси-
дування енергоємних галузей національної
економіки, передусім експортоорієнтованих
підприємств гірничо-металургійної сфери
та паливно-енергетичного комплексу (ПЕК),
де інтенсивність шкідливих викидів най-
більша. І надалі, схоже, уряд має намір про-
довжувати таке субсидування. Для цього
використовують різні заходи: звільнення за-
значених підприємств від податків, встанов-
лення занижених ставок платежів за викиди
забруднювальних речовин, надання непря-
мих чи прихованих субсидій.
Оскільки Кіотський протокол зобов’язує
країни скорочувати власні викиди СО2, це
неминуче спричинює «втечу» енергоємних
виробництв до країн, які мають значний
надлишок квот на викиди парникових газів
і тому не дбають про їхнє зменшення. Але
слід пам’ятати, що цей надлишок квот пос-
тупово скорочуватиметься у результаті гло-
бальних процесів економічної інтеграції,
посилення міжнародного поділу праці й на-
рощування обсягів торгівлі товарами та
послугами з високим умістом матеріалізо-
ваного вуглецю. Така торгівля квотами
дуже прибуткова. За даними ООН (1999),
для Європи викиди 1 т СО2 в Україні «спри-
яли» приросту ВВП у розмірі 422 дол., а у
Західній Європі — на 2041 дол. Отже, ку-
пуючи в Україні труби, феросплави, алю-
міній, цемент, мінеральні добрива, європей-
ські країни тим самим заощаджують свої
квоти на викиди. Щодо вітчизняних екс-
портерів енергоємної продукції, то вони,
самі того не розуміючи, займаються прихо-
ваним, але цілком легальним експортом ук-
раїнських квот на викиди парникових газів,
оскільки в собівартості їхніх товарів закла-
дено плату за забруднення довкілля СО2,
яка в Україні все ще нульова. Варто на
державному рівні поцікавитися, яка частка
національної квоти на викиди парникових
газів прихована в кожному мільйоні до-
ларів, отримуваних від експорту чавуну,
сталі, цементу чи іншої енергоємної про-
дукції. Потім, перемноживши поточну ціну
дозволу на викиди 1 т СО2 на європейсько-
му чи світовому ринку на кількість тонн
двоокису вуглецю, матеріалізованого в ос-
новних групах нашого експорту, уряд мав
би скоригувати його структуру у бік змен-
шення енергоємності, щоб контролювати
прихований експорт національних квот на
викиди парникових газів.
Україні потрібно терміново розробити
план розподілу квот на 2008—2012 рр., пе-
редумовою для чого є національний ка-
дастр та реєстр викидів парникових газів.
Такий план, по-перше, стимулюватиме ін-
новаційний розвиток енергоємних галузей
економіки, по-друге, зменшить залежність
від імпорту енергоносіїв. Таким чином,
з’явиться можливість передбачати струк-
турні перекоси в національній економіці і
диверсифікувати експорт.
Результати прогнозування економічного
розвитку і пов’язаних з ним шкідливих ви-
кидів дають підстави стверджувати: Украї-
на ще довго матиме надлишок квот на пар-
никові гази, принаймні до 2020 р. Це озна-
чає, що впродовж першого періоду дії Кіот-
ського протоколу національний надлишок
дозволів на викиди становитиме приблиз-
но 360 млн т СО2 щорічно протягом 2008—
2012 рр. Найкраща можливість освоїти ба-
гатомільйонні надходження від продажу
нашого надлишку квот — це якнайшвидша
розробка і реалізація Схеми зелених інвес-
тицій, що передбачає форвардний продаж
частини надлишкових дозволів на викиди.
Україні така схема може забезпечити
значні кошти, що істотно впливатиме на
зменшення енергоємності ВВП. Це допо-
може не лише знизити викиди парникових
56 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 2
газів, а й отримати низку додаткових пере-
ваг — послаблення залежності від імпорту
енергоносіїв, скорочення витрат на ліку-
вання населення, зменшення забруднення
довкілля. Крім того, Україна матиме певну
вигоду від застосування гнучких механіз-
мів Кіотського протоколу. Так, від продажу
надлишку квот на викиди парникових газів
вона може отримати деякі фінансові ресур-
си, а реалізація спільних проектів дасть
можливість залучати прямі іноземні інвес-
тиції в найенергоємніші галузі національ-
ної економіки. Проте у нас ще й досі не
створено належну інфраструктуру для про-
дажу квот на міжнародному ринку дозволів
на викиди парникових газів чи залучення
інвестицій у проекти світової економіки.
Наша країна має скористатися унікальним
шансом, який дає їй Кіотський протокол, —
через власні або ж залучені інтелектуаль-
но-інформаційні ресурси.
Варто ще раз підкреслити — ці ресурси
практично необмежені. Тут людина є не
тільки творцем знань, а й їхнім носієм і
власником. Інтелектуальна власність не
може бути приватизованою, оскільки в ма-
теріальному вигляді не існує, але вона на-
дає власникові право вигідно її використо-
вувати. В цьому контексті інтелектуальна
власність реально стає суспільною, всена-
родною, оскільки її формують члени сус-
пільства, щоправда, високого розумового
рівня. Інновації як продукти інтелектуаль-
ної власності можливі не лише у виробни-
цтві, де створюється нова додаткова вар-
тість, а й у генеруванні нових ідей. Водно-
час нематеріальні активи у процесі вироб-
ництва суспільного продукту, який має
реальну споживчу вартість, стають еконо-
мічною категорією.
У господарській діяльності такими інно-
ваціями можуть бути зміни, пов’язані з
конкретними виробами, методами їх одер-
жання, організацією технологічного проце-
су і процесу праці, що розглядаються як
єдине ціле і спрямовані на виготовлення
кінцевого продукту. Так, кожна гривня ви-
робленої сільськогосподарської продукції
дає можливість продукувати додану вар-
тість в інших сферах народного господар-
ства на 12 грн. Аналогічні взаємозалеж-
ності можна простежити у багатьох інших
галузях господарювання. Всі вони пов’язані
з величиною і структурою засобів вироб-
ництва, виробничою спеціалізацією, мате-
ріалізацією нових ідей, а також джерелами
фінансування господарської діяльності.
Нова державна політика з розбудови
економіки знань, де людський та інте-
лектуальний капітали, високоосвічена і ви-
сококваліфікована робоча сила стають най-
важливішими чинниками конкуренто спро-
можності країни, передбачає

Размер файла: 954.87 Кбайт
Тип файла: pdf (Mime Type: application/pdf)
Заказ курсовой диплома или диссертации.

Горячая Линия


Вход для партнеров