Прибутковість будь-якого підприємства значною мірою залежить від ефективності використання основних засобів, мате­ріальних і грошових ресурсів, тобто основного й оборотного капіталів. У ході економічного аналізу вивчається й дається оцінка:

• змінам, що відбулися в складі та структурі капіталу;

• співвідношенню основного та оборотного капіталів;

• темпам приросту реальних активів;

• змінам у складі та структурі основних фондів і нематеріальних активів;

• динаміки виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгова­ності;

• якості оборотного капіталу та ефективності його використання. Для вивчення цих питань, крім балансу, використовують дані форми № 11-ОФ (річна) «Звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію», аналітичного бухгалтерського обліку.

Капітал підприємства, оцінка змін його структури вивчається як щодо участі у виробництві, так і щодо його ліквідності (швидкості перетворення в готівку). За цією ознакою активи балансу поділяються на довгострокові (основний капітал, І розділ активу) та поточні (оборотні активи, II розділ активу).

Відношення власного капіталу до підсумку балансу відображає фінансову незалежність фірми від зовнішніх джерел фінансування. Чим співвідношення вище, тим краще фінансове становище. Бажано, щоб воно становило понад 50%.

Відношення загальної заборгованості до власного капіталу, як і попередній показник, відображає співвідношення зовнішніх і власних джерел фінансування. Заборгованість не повинна перевищувати власний капітал, але оскільки деякі види короткострокової заборгованості є своєрідним безвідсотковим кредитом (заборгованість із зарплати, відстрочені та майбутні податки, майбутні платежі тощо), то для уточнення необхідно проаналізувати її структуру.

Відношення власного капіталу до реального основного капіталу показує, в якій мірі вкладення капіталу в основні фонди відбувається за рахунок внутрішніх джерел. Якщо показник менший за одиницю, то частина основних фондів фінансується з позикових коштів, що призводить до збільшення витрат при виплаті відсотків. Якщо розмір виплачуваних відсотків вищий за середню норму прибутку, отримуваного підприємством, отже, воно працює збитково. Це має насторожувати.

Загальноприйнятими показниками рівня платоспроможності є: коефіцієнт абсолютної ліквідності, проміжний коефіцієнт покриття та загальний коефіцієнт покриття. Їх виводять унаслідок розподілу окремих елементів балансу або всієї суми обігових активів підприємства на величину короткострокової заборгованості. Здійснивши такі розрахунки, можна оцінити, яка частина цієї заборгованості може бути погашена грошовими коштами та короткостроковими грошовими вкладеннями й у скільки разів обігові активи перевищують короткострокові борги підприємства. У разі, якщо загальний коефіцієнт покриття не дотягає до одиниці, підприємство не має можливості розплатитися з кредитором, використовуючи лише обігові кошти, і йому доведеться або знову залучати кошти ззовнi, або продавати власні необігові активи.

Деякі виробники з метою зменшення вартості закупних запчастин, сировини, комплектуючих купують їх максимально можливими оптовими партіями, що виводить з обігу значні суми. Інші підприємства, вкладаючи великі кошти в модернізацію або розширення, забувають, що загальний розвиток, якого при цьому хочуть досягнути, вимагає ще й вкладень у просування готового товару на ринку, в налагодження системи його збуту. В результаті потужність підприємства як виробника зростає, а його можливості реалізувати свою продукцію залишаються недостатніми. Щоб не затоваритися, підприємство вимушене йти на зниження цін і відстрочку платежів. І це вже небезпечно.

На жаль, вищезазначені спрощені розрахунки мають сенс лише в хоч трохи логічній економіці та стабільній обстановці. Це мов ідеал, до якого треба прагнути. Але загальною проблемою українських підприємств є нестабільність величини, якості та структури обігових активів, неможливість довгострокового фінансового планування, відсутність надійних об’єктів вкладень. Ці проблеми, в сукупності з відсутністю достатніх обігових коштів, високою часткою дебіторської заборгованості та непомірною ціною банківських кредитів, спотворюють підсумки класичного розрахунку платоспроможності.

Єдиним реальним показником залишається загальний коефіцієнт покриття: зіставлення сумарного розміру всіх обігових активів із сумарним розміром короткострокових боргів, тобто без вичленення окремих складових із загальної структури обігових активів. Цифрове вираження такого коефіцієнта може лежати в досить широкому діапазоні значень. Він може дорівнювати 1, а може — й 10, але це аж ніяк не означає, що одне підприємство надійніше за інше вдесятеро. Достатність цього коефіцієнта буде різною і залежить від кількох чинників. Наприклад, якщо для діяльності підприємства потрібно більше матеріальних коштів, ніж ті, які воно має у своєму розпорядженні, це також впливає на його платоспроможність.

У ході аналізу з'ясовується участь у виробничому циклі основних фондів, нематеріальних активів, запасів і затрат, грошових коштів.

Сума мобільних коштів повинна перевищувати короткотермінову заборгованість із платежів не менш ніж у два рази. Загальна сума мобільних коштів залежно від джерел їх утворення поділяється на змінну частину та постійний мінімум (чисті мобільні кошти). Змінна частина створюється за рахунок короткотермінової заборгованості, а постійний мінімум - за рахунок власних коштів.

У ході аналізу капіталу підприємства необхідно дати оцінку реальним активам, визначити темп їх приросту, оскільки він є важливим показником оцінки фінансової стійкості підприємства.

Реальні активи - це реально існуюче власне майно і фінансові вкладення за їх дійсною вартістю.

До реальних активів відносять:

- основні засоби без урахування зношеності (03);

- довгострокові фінансові інвестиції (ДФІ);

- запаси і затрати (3);

- грошові кошти, розрахунки та інші активи без урахування використання позикових коштів (Г),

Темп приросту реальних активів (А) характеризує інтенсивність нарощування майна і визначається за формулою:

, (1.1)

де    індекс 0 - минулий (базовий) рік;

        індекс 1 - звітний рік.

Аналогічно обчислюють темп приросту реальних активів, що характеризують виробничу потужність. Знаходять також їх питому вагу в загальній сумі всіх активів.

У процесі аналізу ефективності використання короткострокових кредитів (у бухгалтерському обліку це кредити терміном дії до одного року) досліджуються питання за схемою, наведеною на рис. 1.1:

Рисунок 1.1 -  Аналіз ефективності використання  короткострокових кредитів.

Окремо розглядають динаміку і структуру позикового капі­талу. Позиковий капітал у джерелах формування майна підпри­ємства в сучасних умовах набуває важливого значення для забез­печення ефективної фінансової діяльності, оскільки покриває тимчасову додаткову потребу підприємства в коштах. Залучення позикового капіталу обумовлено характером виробництва, склад­ними розрахунково-платіжними відносинами, необхідністю по­повнення нестачі власних коштів та іншими об'єктивними при­чинами. Використання позикового капіталу дає змогу розширю­вати обсяги господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних фінансових фондів, а в кінцевому підсумку — підвищити ринкову вартість підприємства [2, 202].

Позикові кошти підприємства включають довгострокові і корот­кострокові кредити і позики, кредиторську заборгованість, у тому числі аванси, одержані від покупців та замовників, розрахунки за ди­відендами, інші короткострокові пасиви.

Короткострокові кредити і позики використовуються для фор­мування оборотних коштів підприємства на строк не більше 1 року.

Кредиторська заборгованість — це наслідок несвоєчасного ви­конання підприємством платіжних зобов'язань: за розрахунками за продукцію, роботи, послуги; з оплати праці; за розрахунками з бюд­жетом; з іншими кредиторами тощо [11, 87].

Позиковий капітал, який використовують суб'єкти господа­рювання, характеризує в сукупності обсяг його фінансових зо­бов'язань. Такі фінансові зобов'язання в сучасній господарській практиці за строковістю погашення диференціюються так:

1) довгострокові фінансові зобов'язання, до яких належать усі форми функціонуючого на підприємстві капіталу зі строком його використання більш як один рік. Основними формами цих зобов'я­зань є довгострокові кредити банку та довгострокові позикові кошти;

2) короткострокові фінансові зобов'язання, до яких відносять усі форми позикового капіталу зі строком його використання до одного року. Основними формами цих зобов'язань є коротко­строкові кредити банку, короткострокові позикові кошти, різні форми кредиторської заборгованості, а також інші короткостро­кові фінансові зобов'язання.

Для оцінки структури зобов'язань суттєве значення має їх по­діл на незабезпечені та забезпечені. Важливість такого групуван­ня пов'язана з тим, що забезпечені зобов'язання в разі ліквідації підприємства погашаються з конкурсної маси. Чим більше по­критих (забезпечених) боргів на противагу незабезпеченим, тим краще кредиторам, вимоги яких забезпечені, але гірше кредито­рам, які у випадку оголошення конкурсу повинні задовольнитися майновою масою, що залишилася [2,203].

Наявність у складі джерел фінансування довгострокових позико­вих коштів (при певних умовах) розглядається як позитивне явище, оскільки дає змогу підприємству користуватися позиковими кош­тами тривалий час. Проте при вирішенні питання про доцільність залучення довгострокових зобов'язань до процесу фінансування ви­робничо-господарської діяльності суб'єкта господарювання реко­мендують ураховувати загальне правило фінансової стійкості, здат­ність підприємства генерувати грошові кошти, необхідні для покриття існуючих зобов'язань, дохідність діяльності тощо.

Залучення позикових коштів у оборот підприємства — явище нормальне. Це сприяє тимчасовому поліпшенню фінансового стану за умови, що вони не відволікаються з обороту на тривалий час і своєчасно повертаються. У противному разі може виникну­ти прострочена кредиторська заборгованість, що в кінцевому під­сумку призведе до сплати штрафів та погіршення фінансового стану. Тому в процесі аналізу необхідно вивчити склад, дату, умови виникнення кредиторської заборгованості, строки її погашення, наявність та причини виникнення простроченої кредитор­ської заборгованості, визначити період прострочення та суму сплачених за це штрафів. Окремо вивчають середню тривалість використання кредиторської заборгованості в обороті підприємс­тва, її розраховують за формулою:

,  (1.2)

де Д— кількість днів досліджуваного періоду;

     Кр.З — середні залишки кредиторської заборгованості;

     СВ — повна собівартість виробництва.

Враховуючи те, що кредиторська заборгованість є джерелом покриття дебіторської заборгованості, у процесі аналізу рекомен­дується порівнювати величину дебіторської та кредиторської за­боргованості. Якщо дебіторська заборгованість перевищує кре­диторську, то це свідчить про іммобілізацію власного капіталу в дебіторську заборгованість. Якщо кредиторська заборгованість значно (наприклад, у 2 рази) перевищує дебіторську, то фінансо­вий стан підприємства вважається нестабільним [2,206].

Крім зіставлення абсолютних величин дебіторської та креди­торської заборгованості важливим є порівняння строків їх пога­шення. Якщо період обороту дебіторської заборгованості пере­вищує аналогічний показник по кредиторській заборгованості, це вказує на те, що обрані підприємством умови надання товарного кредиту є більш пільговими, ніж умови його отримання, а отже, строк погашення кредиторської заборгованості настане раніше, ніж надійдуть кошти від дебіторів. Така ситуація або примусить підприємство відшукувати додаткові резерви коштів для своєчас­ного погашення боргів, або призведе до невиконання платіжних обов'язків, виникнення простроченої кредиторської заборговано­сті, за якою передбачено сплату штрафних санкцій. І в першому, і в другому випадках це негативно відіб'ється на фінансовому стані підприємства. Саме тому при укладанні угод з постачаль­никами рекомендується враховувати умови надання товарного кредиту покупцям.

Отже, аналіз структури власних і позикових коштів необхід­ний для оцінки раціональності формування джерел фінансування діяльності підприємства та його ринкової стійкості. Цей момент дуже важливий, по-перше, для зовнішніх користувачів інформа­ції при вивченні ступеня фінансового ризику; по-друге, для само­го підприємства при визначенні перспективного варіанта органі­зації фінансів та розробці фінансової стратегії.