Головним джерелом залізничного транспортного права є основний закон — Конституція України від 28 червня 1996 року, яка закріплює основи державного і суспільного ладу, визначає права усіх суб’єктів права власності і господарювання.

Важливим джерелом залізничного транспортного права є цивільне законодавство України. Так, новий Цивільний кодекс України, який набув чинності з 1.01.2004 року, містить главу 64 «Перевезення», яка визначає загальні положення про перевезення, поняття договору та окремі аспекти перевезень. Також Цивільний кодекс України визначив засади відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки (транспортних засобів) (встановив скорочені строки позовної давності по позовах, що випливають із відносин перевезення, ввів поняття «публічний договір» щодо послуг транспорту загального користування, визначив особливості відповідальності на транспорті, врегулював відносини зберігання, відносини по транспортно-експедиційному обслуговуванню, відносини найму (оренди) транспортних засобів, зберігання автотранспортних засобів. Цивільне законодавство передбачає відповідальність перевізників за невиконання зобов’язань, за витрату, нестачу і пошкодження вантажу або багажу [3].

До джерел транспортного права також належать певні акти господарського законодавства України. Господарський кодекс України, який набув чинності з 01.01.2004 року, містить главу 32, в якій регулюється перевезення вантажів як господарська діяльність. Також Господарський кодекс України визначає основні засади господарсько-правової відповідальності, в тому числі на транспорті [2].

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту, його відносини з органами державної виконавчої влади, органами самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти встановлені Законом України «Про залізничний транспорт», який прийнятий Верховною Радою України 4 липня 1996 року[7].

Серед законів, які регулюють окремі аспекти транспортної діяльності доцільно виділити Закон України «Про Державну спеціальну службу транспорту» від 05.02.2004, № 1449-ІV і Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 р. № 1955-ІV [12].

До джерел транспортного права належать міжнародні договори, які укладаються між Україною й іншими країнами з приводу забезпечення міждержавної транспортної діяльності, а також договори між транспортними підприємствами і організаціями України і зарубіжних країн. Це можуть бути як договори, що укладені спеціально для врегулювання правовідносин у галузі транспортної діяльності, так і інші договори, у яких визначаються основні засади правового регулювання цієї сфери.