Заказ работы

Заказать
Каталог тем

Самые новые

Значок файла Основы микропроцессорной техники: Задания и методические указания к выполнению курсовой работы для студентов специальности 200400 «Промышленная электроника», обучающихся по сокращенной образовательной программе: Метод. указ./ Сост. Д.С. Лемешевский. – Новокузнецк: СибГИУ, 2003. – 22 с: ил. (4)
(Методические материалы)

Значок файла Организация подпрограмм и их применение для вычисления функций: Метод. указ./ Сост.: П.Н. Кунинин, А.К. Мурышкин, Д.С. Лемешевский: СибГИУ – Новокузнецк, 2003. – 15 с. (2)
(Методические материалы)

Значок файла Оптоэлектронные устройства отображения информации: Метод. указ. / Составители: Ю.А. Жаров, Н.И. Терехов: СибГИУ. –Новокузнецк, 2004. – 23 с. (2)
(Методические материалы)

Значок файла Определение частотных спектров и необходимой полосы частот видеосигналов: Метод указ./Сост.: Ю.А. Жаров: СибГИУ.- Новокузнецк, 2002.-19с., ил. (2)
(Методические материалы)

Значок файла Определение первичных и вторичных параметров кабелей связи: Метод. указ./ Сост.: Ю. А Жаров: СибГИУ. – Новокузнецк, 2002. – 18с., ил. (2)
(Методические материалы)

Значок файла Операционные усилители: Метод. указ. / Сост.: Ю. А. Жаров: СибГИУ. – Новокузнецк, 2002. – 23с., ил. (2)
(Методические материалы)

Значок файла Моделирование электротехнических устройств и систем с использованием языка Си: Метод указ. /Сост. Т.В. Богдановская, С.В. Сычев (7)
(Методические материалы)


Заказ научной авторской работы

Об’єднання Німеччини 1990 року як фактор зміни сил на міжнародній арені

2 грудня 1990 р. на перших після 1945 р. загальних виборах Бундестагу явну перевагу отримує урядова коаліція ХДС/ХСС і ВДП, а 17 січня 1991 р. Гельмут Коль обирається Федеральним канцлером об’єднаної Німеччини.

Отже, об’єднувальний процес у Німеччині умовно можна розділити на три основні етапи:

1) травень – 9 листопада 1989 року – загострення кризових явищ. Першим проявом політичної кризи слугувала фальсифікація результатів комунальних виборів у НДР у травні 1989 р. Для цього етапу є характерним загострення кризових явищ в НДР, поряд з небажанням уряду НДР визнати гостру необхідність реформ, спроби проведення політики самоізоляції. Листопадові події в НДР отримали назву антитоталітарної революції. 9 листопада 1989 р. – початок революційних подій у НДР, проявом яких стали масові демонстрації в Берліні та Лейпцигу.

2) 9 листопада 1989 – березень 1990 року – революція в НДР і складання об’єктивних передумов для об’єднання. Для цього періоду характерні такі риси: по-перше, різке підвищення політичної активності народних мас у НДР, відродження національної самосвідомості та вимоги демократичних перстворень у демократичному дусі. Розвиток подій проходив на тлі економічної та політичної кризи в НДР та за умов активного втручання Бонна, використовуючи економічні важелі, ЗМІ та дипломатичні канали; по-друге, невизначеність майбутнього НДР та пошук варіантів об’єднання, пошук перехідних державних форм, що знайшло свій прояв, у так званому “плані Модрова”. Листопадова революція в НДР дала реальні шанси урядові Г. Коля розробити стратегію та тактику об’єднання (десять пунктів Коля) та зробити все, щоб форсувати цей процес: підтримка консервативного “Альянсу за Німеччину”, економічна допомога НДР, валютний союз, що був рівноцінний економічній експансії. Березневі вибори в НДР (1990 р.) принесли перемогу консервативній партії “Альянс за Німеччину”, що висувала своїм гаслом найшвидше об’єднання ФРН та НДР на базі ст. 23 Конституції ФРН. Процес об’єднання вступив у фазу “прискореного аншлюсу”.

3) березень – 3 жовтня 1990 року – процес об’єднання ФРН і НДР. Перемога на виборах громадського об’єднання “Альянс за Німеччину” фактично означала цілковите сприйняття західнонімецького варіанта об’єднання згідно зі статтею 23 Основного закону ФРН. Введення в дію валютного союзу 2 липня 1990 року надало процесу об’єднання невідворотного характеру. Термін та умови об’єднання були визначені німецькими державами 31 серпня 1990 року договором “Про об’єднання”. Західні держави та СРСР юридично констатували згоду на об’єднання в договорі “Про остаточне врегулювання відносно Німеччини” від 12 вересня 1990 р.

3 жовтня 1990 р. – об’єднання Німеччини. НДР припинила своє існування як суб’єкт міжнародного права. Німецький народ відновив свій суверенітет і єдину державність.

Високий динамізм подій поставив у досить складне положення держав-переможниць (Франція, Великобританія, США, СРСР). Загалом право німецького народу на самовизначення ніхто не заперечував, але позиції вищеперелічених держав з питання об’єднання Німеччини були різними.

Найбільшого розуміння й підтримки офіційний Бонн домігся з боку США. Виступаючи 22 лютого 1990 р. перед зовнішньополітичним комітетом Конгресу, держсекретар США Дж. Бейкер позитивно охарактеризував механізм урегулювання “німецького питання” по формулі “2 + 4”, суть якої зводилась до того, що дві німецькі держави самі визначать умови та строки об’єднання, що є реалізацією німецьким народом права на самовизначення, й лише потім урегульовується міжнародний аспект цього процесу за участю чотирьох держав-переможців [46].

Така позиція США пояснюється наступними аргументами: по-перше, хоча у відносинах з СРСР був досягнутий значний прогрес, проте не існувало ніякої гарантії, що в Радянському Союзі реформи пройдуть успішно, й в КПРС не візьмуть гору противники перебудови. А значить не існувало гарантій, що СРСР перестане найближчим часом розглядатись як стратегічний противник США й НАТО. Якщо забезпечувалась інтеграція об’єднаної Німеччини в ЄС й НАТО, то втрата території Східної Німеччини ослаблювала геополітичні позиції ОВД і СРСР, а тому – об’єктивно вигідна США. По-друге, наявність загрози з боку “країн соціалізму” дозволяла й робила необхідним присутність і вплив США в Європі. Ослаблення соціалістичного табору мало одним з наслідків ослаблення впливу США на країни Західної Європи. Об’єднана Німеччина повинна була стати тим важелем, який поверне США колишній вплив. Оскільки і Великобританія, і Франція однаково як і інші країни не могли не рахуватися з історією – єдина Німеччина служила постійною загрозою миру в Європі протягом всього періоду свого існування, починаючи з кінця ХIХ століття; з геостратегічним і економічним становищем – єдина Німеччина ставала найбільшою державою Європи з майже вісімдесятимільйонними людськими ресурсами і величезним економічним потенціалом, що в умовах розпаду соціалістичної системи і ліквідації старої рівноваги загрожувало виникненням нового “особливого” шляху німців. Природно, що за таких обставин США ставали певним гарантом безпеки, стабільності в Європі й захисту проти нейтраліських чи гегемоніських устремлінь Німеччини, незалежно від того як розвиватимуться відносини з СРСР. По-третє, для урядових кіл ФРН було цілком очевидно, що серед чотирьох держав-переможниць, які могли суттєво впливати на врегулювання німецької проблеми, лише з США існувала можливість домовитись на найбільш сприятливих умовах. Ситуація з США була у багатьох аспектах найлегшою, у порівнянні з їх західноєвропейськими союзниками: США були географічно віддаленими від ФРН, їх не торкалися питання зростання території Німеччини та ін.

В результаті Вашингтон активно сприяв забезпеченню для Бонна лояльності з боку партнерів по НАТО, особливо Великобританії; підтримка ФРН мала вирішальний вплив на політичну лінію СРСР [26].

Позиція Великобританії окреслюється двома рисами: з однієї сторони, виходячи з політичних та економічних міркувань, бажанням зберегти поділ Німеччини (ця лінія характерна до кінця 1989 р.) або, принаймні, затягти цей процес на певний строк; з другого боку, оскільки Німеччина є партнером Великобританії по ЄС та НАТО, то відкрита протидія вважалася неприйнятною. При цьому британська дипломатія цілком слушно вважала, що реакція СРСР на прискорений процес об’єднання буде негативною, тому Великобританія зможе, в певній мірі, використати це, балансуючи між інтересами ФРН та СРСР. Реалізація цієї лінії повинна була знайти відображення в пасивній протидії об’єднанню, спираючись на загрозу миру, стабільності в Європі й необхідності подальшого діалогу між Сходом та Заходом.

Франція всіляко прагнула зберегти атмосферу добросусідства з ФРН, хоч особливого захоплення від такого швидкоплинного возз’єднання, згадуючи історію, і по ряду геополітичних причин не відчувала. Проте політичні кола Франції підтримали ФРН при умові міцної інтеграції об’єднаної Німеччини в ЄС та НАТО [46].

Еволюція поглядів СРСР у німецькому питанні зводиться до наступного. Якщо під час жовтневого візиту 1988 р. канцлера ФРН Г.Коля в Москву глава радянської держави М.С. Горбачов з приводу “німецького питання” стверджував, що “нинішня ситуація – це підсумок історії” і всі спроби змінити положення – “заняття не безпечне”, то не пройшло і року, як радянське керівництво під тиском причин, передусім внутрішніх, змушене було переглянути свої позиції. Возз’єднання стало можливим, на думку офіційного Бонна, після того, як в липні 1990 р. М.С. Горбачов під час зустрічі з федеральним канцлером ФРН дав згоду на об’єднання двох німецьких держав. Шлях до підписання “Договору 2 + 4” був відкритий. Важке економічне становище СРСР примусило радянське керівництво шукати економічної підтримки Заходу. Пропозиція уряду і ділових кіл ФРН про надання СРСР вигідних кредитів сприяла “переконанню” радянського керівництва. Обраний радянським керівництвом метод проведення переговорів на основі особистих контактів та домовленостей політичних лідерів негативно позначився на послідовності та якості зовнішньої політики СРСР, що найбільш стало помітним на прикладі “німецького питання”. Всі особисті переговори, що їх провів М.С. Горбачов з федеральним канцлером Г.Колем, призвели до результатів, які оцінювалися західнонімецькими політиками, науковцями та ЗМІ як тріумф канцлера, а в СРСР спричинили критику не тільки з боку політичної опозиції, але й науковців. Проте дії радянського уряду не можуть бути оцінені однозначно, в цілому політика радянського керівництва й особисто М.С. Горбачова сприяла нормалізації відносин між Сходом та Заходом, роззброєнню, мала гуманістичний прогресивний характер.

Загалом, вимоги держав – переможниць (США, Великобританії, Франції і СРСР)  зводилися до чотирьох основних пунктів [10]:

1) об’єднана Німеччина повинна бути інтегрована в НАТО. Війська союзників по НАТО повинні і надалі розміщуватися на території ФРН;

2) об’єднана Німеччина повинна бути інтегрована в ЄС;

3) визнання офіційним Бонном непорушності східних кордонів по Одеру-Нейсе ще до об’єднання;

4) поступове виведення радянських без форсування цього процесу, щоб не створювати загрози дестабілізації в Європі.

Таким чином, на основі широкого кола джерел, використовуючи досягнення сучасної міжнародної історіографії, було проведене комплексне, системне дослідження генезису “німецького питання” і його вирішення, використана сучасна методологія, що дозволяє проаналізувати механізм прийняття рішень в умовах постіндустріального суспільства.

 

 

 

     Ниже Вы можете заказать выполнение научной работы. Располагая значительным штатом авторов в технических и гуманитарных областях наук, мы подберем Вам профессионального специалиста, который выполнит работу грамотно и в срок.


* поля отмеченные звёздочкой, обязательны для заполнения!

Тема работы:*
Вид работы:
контрольная
реферат
отчет по практике
курсовая
диплом
магистерская диссертация
кандидатская диссертация
докторская диссертация
другое

Дата выполнения:*
Комментарии к заказу:
Ваше имя:*
Ваш Е-mail (указывайте очень внимательно):*
Ваш телефон (с кодом города):

Впишите проверочный код:*    
Заказ курсовой диплома или диссертации.

Горячая Линия


Вход для партнеров