Заказ работы

Заказать
Каталог тем

Заказ научной авторской работы

Система регулювання електронной торгівлі в Україні

У 1998 р. Верховна Рада України вперше заявила про свої наміри стати рівноправним учасником світових інформаційних відносин. Так, 4 лютого 1998 р. вона прийняла Закон «Про Національну програму інформатизації». Того ж дня була схвалена Концепція Національної програми інформатизації та прийнято Закон «Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на 1998—2000 роки».

Головною метою Національної програми інформатизації є забезпечення громадян та суспільства своєчасною, достовірною та повною інформацією на основі широкого використання інформаційних технологій, забезпечення інформаційної безпеки держави.

Загальні положення Концепції Національної програми інформатизації (Програма) та Закон «Про Національну програму інформатизації» (ст. 1) визначають інформатизацію як сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, спрямованих на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізацію прав громадян і суспільства на підставі розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, створених на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.

Наступним кроком став Указ Президента України № 928 від 31 липня 2000 р. «Про заходи по розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпеченню широкого доступу до цієї мережі в Україні». Основна цінність його в тому, що він визначає розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні.

Постановою Національного банку України від 10 червня 1999 р. № 280 затверджено Правила організації захисту електронних банківських документів. Вони оперують поняттям електронні банківські документи, не розкриваючи його. Основна мета Правил — регламентувати порядок отримання, обліку, передачі, використання та зберігання засобів кри-птозахисту НБУ, виконання правил інформаційної безпеки в установах, що є учасниками інформаційно-обчислювальної мережі НБУ.

Поняття електронного документа та електронного цифрового підпису використовується у прийнятому 5 квітня 2001 р. Законі «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» для регулювання загальних засад функціонування платіжних систем в Україні, загального порядку проведення переказу грошей в межах країни, а також для встановлення відповідальності суб'єктів переказу. Вказаний нормативний акт вперше на рівні закону дає визначення електронного документа та електронного цифрового підпису.

Сам факт того, що законодавець нарешті звернув увагу на електронний цифровий підпис та законодавче закріпив це поняття хоча б в межах спеціального закону, є позитивним моментом. В той же час, щодо визначення електронного документа та електронного цифрового підпису вказаний Закон викликає й дискусійні питання, які стосуються як самого визначення електронного цифрового підпису, так і його правового статусу. Зважаючи на істотне значення цього поняття для суспільства та держави, вважаю, що не можна обмежитися зазначеним Законом для регулювання відносин, пов'язаних з використанням електронного цифрового підпису, а тому щодо цього необхідно прийняти окремий закон.

Інших законів, які хоча б опосередковано регулювали б електронну комерцію в Україні, немає. Ні чинний в нашій державі Цивільний кодекс, ні Цивільний процесуальний, ні Господарський процесуальний кодекси жодною нормою не сприяють становленню та розвитку електронної комерції в Україні.

Розвиток техніки та технології дозволяють істотно спростити укладення угод. Однією з основних категорій електронної комерції є електронна угода, поняття якої наше законодавство не передбачає.

Норми, що регулюють форму угод, знаходяться в Цивільному кодексі на трьох рівнях: вони містяться у главі 3 «Угоди», главі 14 «Виникнення зобов'язання», а також в різних главах ЦК, присвячених окремим видам договорів. Правове регулювання форми договорів виражається у встановленні вимог до неї (форми) та наслідків її порушення. Висуваючи відповідні вимоги, закон сприяє тому, що відносини сторін стають більш визначеними, знімаються підстави для спорів у майбутньому щодо самого факту укладення угоди та її змісту.

Стаття 42 ЦК передбачає, що угоди можуть укладатися в усній або письмовій формі. Письмовий договір укладається шляхом складання відповідного належним чином підписаного документа. Як зазначають російські вчені, ЦК РФ врахував та визнав існуючу практику застосування різноманітних способів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного чи іншого копіювання, електронно-цифрового підпису та інших аналогів власноручного підпису. Використання цього способу визнається припустимим, якщо в законі, іншому правовому акті або угоді сторін буде встановлена сама можливість таких підписів та визначено їх порядок. Порушення хоча б однієї з цих вимог може бути достатньою підставою для оспорювання договору.

Деякі вітчизняні автори зазначають, що в сучасних умовах розширилися технічні можливості вияву волевиявлення сторін на укладення договору, зокрема за допомогою електронного зв'язку. Однак не вказується як трактувати електронну форму угоди.

Далі, ст. 154 ЦК передбачає, що коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми. Отже, укладаючи угоду в письмовій формі, сторони мають скласти відповідний, належним чином підписаний документ. Таким чином, якщо навіть припустити, що ст. 42 та ст. 154 ЦК дозволяють нам укласти електронний договір (як договір, електронна форма якого обумовлена сторонами), документ, що містить погоджене волевиявлення сторін на виникнення між ними зобов'язання, повинен набрати юридичної сили договору, що відбувається після його посвідчення електронними підписами сторін. Чинне цивільне законодавство не передбачає такого поняття як електронний (цифровий) підпис, а також й поняття електронного документа, електронного документообігу.

24 травня 2001 р. у Верховній Раді України зареєстровано законопроект «Про електронні документи та електронний документообіг». Він пропонує визначення електронного документа та електронного документообігу, пропонує закріпити світові тенденції щодо визнання юридичної сили електронного документа, вказує на права та обов'язки суб'єктів електронного документообігу, їх відповідальність, тощо.

В законопроекті дотриманий функціонально-еквівалентний підхід до розуміння електронного документа, запропонований Типовим законом Юнсітрал «Про електронну комерцію». Функціонально-еквівалентний підхід грунтується на дослідженні цілей та функцій традиційних вимог до складання документів на папері для того, щоб визначити, як ці цілі та функції можуть бути досягнуті або виконані за допомогою методів, що використовуються при електронній передачі даних.

Однак цей законопроект чітко не визначає його сфери дії; крім того, необхідно доопрацювати визначення електронного документа, зробити його більш конкретним; визначитися з тим, що є паперовою копією електронного документа, та передбачити порядок її оформлення; треба більш ретельно підійти до визначення умов зберігання електронних документів; вказуючи на права та обов'язки суб'єктів електронного документообігу, слід все ж таки їх зазначити, а не відсилати до іншого нормативного акта.

Крім того, певні зміни пропонуються й у проекті Цивільного кодексу України, зокрема щодо електронної форми угоди та електронного цифрового підпису. Необхідно також згадати про проект Закону від ЗО листопада 2000 р. «Про електронний цифровий підпис», прийняття якого також могло б сприяти залученню країни до світової системи електронної комерції.

В юридичній літературі справедливо зазначається, що основними недоліками правового регулювання електронних угод є:

1.  Невизначена юридична сила договорів, які укладаються у електронній формі, а звідси відсутність судового захисту у разі порушення прав та обов'язків, що випливають з таких договорів.

2.  Чинне законодавство не містить положень щодо того, які документи можуть або не можуть бути використані у господарському обігу у вигляді електронного документа та які вимоги передбачаються до структури та форми його.

3.  Вітчизняний законодавець не визначився щодо  правового  статусу  електронного  підпису.

4.  Посередники, особи, що поставляють послуги з організації електронного зв'язку, не зобов'язуються зберігати, надавати за запитом сторін чи офіційних органів, а також підтверджувати справжність створених та переданих за їх допомогою електронних документів.

5. Не зрозуміло, яким чином буде здійснюватися оподаткування угод, що здійснюються у електронній формі.

Таким чином, закріплення основ електронної комерції у новому Цивільному кодексі України, подальший розвиток правового регулювання електронної комерції з окремих її категорій у спеціальних законах, внесення відповідних змін до решти чинного законодавства, яке стосується питань електронного обміну даними, укладання угод у електронній формі, тощо — це питання, що потребують невідкладного вирішення.

17.02.2003 року у Верховну Раду депутатами Клімовим Л.М., Карповим О.М. та ін. був внесений проект Закону «Про електронну торгівлю в Україні» [1].

У даному законопроекті надавалася увага таким питанням як принципи правового регулювання електронної торгівлі, правовий режим електронної торгівлі, укладення договорів електронної торгівлі, інформаційні посередники та ін..

Метою цього закону мало стати забезпечення правових умов для електронної торгівлі: закріплення прав і обов'язків осіб, що здійснюють електронну торгівлю, визначення правил виконання угод з використанням електронних документів, а також визнання електронних документів як судових доказів.

Даний Закон також повинен був визначити основні напрями політики держави у області електронної торгівлі:

·         забезпечення розвитку електронної торгівлі, взаємодіючих комп'ютерних служб і засобів аудіовізуальної інформації;

·         підтримання конкурентного і вільного ринку;

·         заохочення розвитку технологій, які підвищують контроль користувача за електронними операціями та їх безпекою;

·         забезпечення економічного і соціального прогресу, стимулювання інвестицій в інноваційні технології;

·

     Ниже Вы можете заказать выполнение научной работы. Располагая значительным штатом авторов в технических и гуманитарных областях наук, мы подберем Вам профессионального специалиста, который выполнит работу грамотно и в срок.


* поля отмеченные звёздочкой, обязательны для заполнения!

Тема работы:*
Вид работы:
контрольная
реферат
отчет по практике
курсовая
диплом
магистерская диссертация
кандидатская диссертация
докторская диссертация
другое

Дата выполнения:*
Комментарии к заказу:
Ваше имя:*
Ваш Е-mail (указывайте очень внимательно):*
Ваш телефон (с кодом города):

Впишите проверочный код:*    
Заказ курсовой диплома или диссертации.

Горячая Линия


Вход для партнеров