Заказ работы

Заказать
Каталог тем

Заказ научной авторской работы

Мала соціальна група як об’єкт соціально-психологічного аналізу

 

Феномен малої групи безпосередньо стосується індивіда. Саме в малій групі відбуваєтеся формування людини як особистості, індивідуальності, набуття нею досвіду соціальної взаємодії, реалізується її вплив на процеси в різних ситуаціях соціуму [13, 288].

Зосереджуючись на окремих ознаках малих груп, одні вчені тлумачили їх як сукупність ідеалів, уявлень і звичок, що існують і повторюються в кожній індивідуальній свідомості (Ф. Олпорт), інші — як обмежену сукупність («тут і тепер») індивідів, що взаємодіють (А. Донцов). Найточніше відобразити сутнісні ознаки малої групи дає змогу синтез цих підходів [15, 219].

            За визначенням Орбан-Лембрик Л.Е., мала група – невелика за чисельністю спільність, в якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об'єднані спільною метою та завданнями, що є передумовою їх взаємодії, взаємовпливу, спільних норм, процесів та інтересів, міжособистісних відносин і тривалості їх існування [13, 289].

            Мала група розвивається на основі спільної мети, яка породжує спільну діяльність, спільні цінності і способи взаємодії, а також за безпосереднього контакту осіб у групі, що створює можливості для міжособистісного спілкування.

Виділення малих груп як специфічних людських спільностей (на відміну від великих груп і від виділюваних в останній середніх за величиною спільностей) припускає вирішення питання про кількісні межі малої групи. Кількісні ознаки малої групи – її нижні й верхні межі визначаються якісними ознаками малої групи, основними з яких є: контактністьможливість кожного члена групи регулярно спілкуватися один з одним, сприймати й оцінювати один одного, обмінюватися інформацією, взаємними оцінками й впливами й цілісністьсоціальна й психологічна спільність індивідів, які входять у групу, що дозволяє сприймати їх як єдине ціле [4, 98].

За нижню межу розмірів малої групи більшість фахівців приймає три чоловіки, оскільки в групі із двох чоловік – діаді – групові соціально-психологічні феномени протікають особливим чином. Верхня межа малої групи визначається її якісними ознаками й звичайно не перевищує 20-30 чоловік.

Оптимальний розмір малої групи залежить від характеру виконуваної спільної діяльності й перебуває в межах 5-12 чоловік. У менших за розміром групи швидше виникає феномен соціального перенасичення, групи більшого розміру легше розпадаються на дрібні міні-групи, у рамках яких індивіди зв'язані тіснішими контактами. [22, 194].

            У суб'єктивному, психологічному плані групи (і формальні, і неформальні) утворюються в процесі реалізації індивідами потреб у спілкуванні, однак спілкування є провідною сферою активності, і в цьому плані центральним феноменом психології малих груп є психологічна спільність [21, 97].

Основними критеріями феномена психологічної спільності групи виступають явища подібності, спільності індивідів, що входять у малу групу (спільність мотивів, цілей, ціннісних орієнтації й соціальних установок). Усвідомлення членами групи наявності подібності, спільності її членів і відмінностей (у тому числі психологічних) своєї групи від інших виступає основою ідентифікації індивідів зі своєю групою (усвідомлення своєї приналежності до даної групи, своєї єдності з нею — почуття «ми»).

За ствердженням Журавльова А.Г., одним із проявів позитивної групової ідентифікації є внутрішньо-групова прихильність – тенденція до позитивнішого емоційного відношення індивідів до своєї групи й позитивній оцінці її членів. Психологічна спільність групи проявляється також у наявності соціально-психологічних характеристик, властивій групі в цілому (а не окремим індивідам), таких як сумісність, спрацьованість, згуртованість, соціально-психологічний клімат й ін. [22, 197].

Референтність малої групи – значимість групових цінностей, норм, оцінок для індивіда. Основними функціями референтної групи є: порівняльна й нормативна (надання індивідові можливості співвідносити свої думки й поведінку із прийнятими в групі й оцінювати їх з погляду відповідності груповим нормам і цінностям) [21, 97].

Системний підхід у дослідженні психології малих груп і колективів припускає аналіз різноманіття зв'язків і відносин у малих групах, які повинні розглядатися одночасно і як суб'єкти спільної діяльності, і як суб'єкти спілкування й міжособистісних відносин (Журавльов А.Л., Шихирєв П.Н. [21]).

На думку Кричевського Р.Л., Дубовської Е.М., структурними характеристиками малої групи є: формально-статусний вимір; соціометричний вимір; групові ролі; моделі комунікативних мереж; позиції соціальної влади; лідерство [8, 99].

Розглянемо особливості вказаних характеристик малої соціальної групи. Формально-статусний вимір дає уявлення про субординацію позицій індивідів у системі офіційних відносин у малій групі й фактично повністю зафіксований у штатному розкладі соціальної організації.

Згідно з наявними даними, формальний статус індивіда в групі (тобто ступінь престижності займаної ним позиції або посади) значно позначається на характері його взаємин з іншими членами групи. Так, порівняно з низькостатусними, особи з високим статусом мають більше можливостей впливати на інших членів групи й роблять це частіше й ефективніше. Крім того, людей з високим статусом часто оцінюють набагато позитивніше, ніж низькостатусних [8, 100].

Соціометричний вимір характеризує субординованість позицій індивідів у системі внутрішно-групових міжособистісних переваг і репрезентується як у класичному варіанті соціометричної структури групи, так і в аутосоціометричній її модифікації. По суті соціометричний вимір значною мірою є аналогом неформальної статусної структури групи.

На думку Кричевського Р.Л., Дубовської Е.М., можна говорити лише про різноманітне трактування співвідношення соціального статусу та соціометричності членів групи, яке припускає, що: високостатусний член групи більш конформний, ніж низькостатусний; високий статус у групі забезпечується повною згодою із груповими нормами; в окремих ситуаціях найбільшу прихильність груповим нормам демонструє суб'єкт, що займає другу за ступенем престижності позицію в групі; високостатусному суб'єктові може бути дозволене відхилення від групових норм у спробі сприяти досягненню групової мети (феномен «ідіосинкразичного кредиту») [10, 89].

За визначенням Кричевського Р.Л., Дубовської Е.М. групові ролі – елемент групової структури, який тісно пов’язаний з двома попередніми її вимірами: роль звичайно трактується як динамічний аспект статусу, як поведінка, очікувана від імені того, що займає певну позицію в групі. Хоча стосовно до малої групи прийнято звичайно говорити про формальні і неформальні ролі, саме останні становлять основний інтерес для вчених [8, 102].

Рольова поведінка в групі нерідко сполучається з виникненням рольових конфліктів. В одних випадках вони носять внутрішньо-особистісний характер: індивід усвідомлює недолік знань, здібностей, мотивації й т.п., необхідних для ефективного виконання ролі, або виявляє, що вона сильно відрізняється від ролей, з якими йому доводилося раніше мати справу. В інших випадках ці конфлікти виносяться в площину міжособистісних відносин [10, 90].

Структурні характеристики малої групи породжуються боротьбою між членами групи за престижні групові ролі, викликаються рольовими переміщеннями індивідів усередині групи. У будь-якому випадку рольові конфлікти позначаються на ефективності функціонування групи, знижуючи, наприклад, її продуктивність.

Моделі комунікативних мереж являють собою ще один, комунікативний вимір групової структури. Вони вказують на субординованість позицій індивідів залежно від розташування останніх у системах інформаційних потоків і концентрації в них тієї або іншої дотичної групи інформації. Точно встановлено, що володіння інформацією позитивно й досить тісно пов'язане з величиною офіційного статусу індивіда в групі й що, як правило, високостатусним членам групи адресується більше повідомлень і вони носять більш доброзичливий характер, ніж повідомлення, що посилаються низькостатусним індивідам [15, 298].

Наступний вимір групової структури – позиції соціальної влади. Вони відображають субординованість вертикальних розташувань індивідів залежно від їхньої здатності впливати в групі. Власне кажучи, феномен соціальної влади, вивчення якого одним з перших почав ще в 40-і роки ХХ ст. К. Левін, і означає актуальний вплив, здійснюваний одним зі членів групи на іншого, а також контроль над іншими людьми. Причому прояви цього впливу можуть здійснюватися за різними напрямками, про що свідчать результати класичного дослідження Д. Френча й Б. Равена, проведеного з метою виявлення різних типів соціальної влади у відносинах між людьми [22, 198].

Кричевський Р.Л., Дубовська Е.М. називають п'ять типів соціальної влади: винагороджуюча влада ґрунтується на можливості винагороджувати іншого індивіда (або індивідів); караюча (або примушуюча) влада – заснована на можливості карати, примушувати іншого індивіда (або індивідів); легітимна влада – заснована на припущенні, що один індивід має узаконене право наказувати, як поводити себе іншому індивіду (або індивідам); референтна влада ґрунтується на стосунках симпатії, емоційної переваги; експертна влада базується на перевазі іншої особи в спеціальних знаннях, компетентності в тому або іншому виді діяльності [8, 110]. Кожний з перерахованих типів соціальної влади припускає вплив, який в одних випадках (наприклад, легітимна влада) носить виражений соціальний, а в інших випадках (наприклад, референтна влада) – психологічний характер.

Аналізуючи малі групи, ми стикаємося з феноменом лі­дерства та керівництва малою групою. Якщо попередньо описані феномени більше торкалися статичних ознак групи, то цей феномен характеризує її динамічні процеси: як група організується, хто бере на себе функції організації, які за­соби управління групою [20, 17].

За визначенням Трофімова Ю.Л., лідерство – це суто психологічна характеристика по­ведінки певних членів групи. Керівництво – більшою мі­рою соціальна характеристика стосунків у групі, насамперед і точки зору розподілу ролей управління і підлеглості та виконання зовні поставлених перед групою цілей. Тому аналіз цієї проблеми має спочатку спрямовуватися на виявлення загальних механізмів лідерства, а потім на інтерпретацію цього механізму в межах конкретної діяльності керівника [19, 463].

Таким чином, кожний окремий вимір групової структури виступає деяким детермінуючим фактором розвитку інших вимірів і, в остаточному підсумку – структури групи в цілому. Правда, на думку фахівців, утворення цілісної структури залежить і від ряду інших факторів, у тому числі індивідуально-особистісних характеристик членів групи й умов функціонування останньої.

 

 

     Ниже Вы можете заказать выполнение научной работы. Располагая значительным штатом авторов в технических и гуманитарных областях наук, мы подберем Вам профессионального специалиста, который выполнит работу грамотно и в срок.


* поля отмеченные звёздочкой, обязательны для заполнения!

Тема работы:*
Вид работы:
контрольная
реферат
отчет по практике
курсовая
диплом
магистерская диссертация
кандидатская диссертация
докторская диссертация
другое

Дата выполнения:*
Комментарии к заказу:
Ваше имя:*
Ваш Е-mail (указывайте очень внимательно):*
Ваш телефон (с кодом города):

Впишите проверочный код:*    
Заказ курсовой диплома или диссертации.

Горячая Линия


Вход для партнеров