Визначення особистості та її складові частини

Особистість людини – специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального, система, в якій фізичне і психічне, природне і соціальне утворюють нерозривний ланцюг. Серед великої кількості визначень особистості, Максименко С.Д. так трактує це поняття: «... це конкретний людський індивід з індивіду­ально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольо­вими та фізичними властивостями. Особистість виникла й роз­винулася у процесі суспільно–історичного розвитку людства, у процесі роботи. Належність особистості до певного суспільства, до певної системи суспільних відносин визначає її психологічну та соціальну сутність» [16, 51].

Є ще одне визначення, запропоноване нам психологом Ковальовим А.Г.: «Особистість – соціальна істота, суб'єкт пізнання, активний діяч суспільного розвитку. Характерними оз­наками особистості є наявність у неї свідомості, виконувані нею суспільні ролі, суспільно корисна спрямованість її діяльності» [10, 35].

Орбан-Лембрик Л.Е. так трактує поняття: «Особистість – суб'єкт власної життєдіяльності, суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими, виявляються у суспільних зв'язках, відносинах з навколишнім світом, іншими людьми, визначають поведінку людини» [21, 59].

Особистість завжди конкретно-історична, вона є продуктом тієї доби і тих суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасницею яких вона є. Вивчення особистості за суттю – це істо­ричне дослідження процесу становлення особистості за певних соціальних умов століття, певного суспільного ладу.

За ствердженням Орбан-Лембрик Л.Е., поняття «особистість» має сенс лише в системі суспільних відносин – там, де може виявлятися соціальна роль чи сукупність ролей. Йдеться не про своєрідність і різноманітність цих ролей, а насамперед про специфічне розуміння індивідом своєї ролі, про внутрішнє ставлення до неї, вільне і зацікавлене чи вимушене і формальне її виконання. Нині існує дві основні концепції особистості. Одна з них трактує особистість як функціональну (рольову) характеристику людини, інша розглядає її як сутнісну характеристику людини [21, 59-60].

Відомі дослідники вважають, що біологічна істота, яка належить до класу ссавців виду homo sapiens, характеризується поняттям «людина». У неї генетично задано особливу тілесну організацію, істот­ними ознаками якої є прямовисне ходіння, наявність при­стосованих до праці рук, високо розвинутий мозок. Разом із тим людина є істотою суспільною, що має свідомість і самосвідомість. Завдяки суспільству вона має змогу не тільки працювати і пізнавати світ, а й усвідомлювати, спів­відносити свої потреби і бажання з обставинами життя.

Психолог Костюк Г.С. стверджує, що дитина народжується як індивід. Завдяки спілкуван­ню з дорослими вона поступово засвоює соціальний досвід людства і включається в систему суспільних відносин, що формують її потреби, інтереси, світогляд, переконання, тоб­то розвивають її як особистість [24, 21].

Особистість – системна соціальна якість, якої набуває індивід у предметній діяльності та спілкуванні, що характеризує рівень і якість вияву в нього суспільних відносин [7, 34].

Як індивід, людина має такі ознаки, як вік, стать, освіта, професія, інтереси. Особистістю вона стає в системі відносин з іншими людьми. Особистість – категорія суспільно-історична. В її характеристиці головними ознаками є суспільна сутність та соціальні функції.

Погляд на особистість як функціональну характеристику людини спирається на поняття «соціальна функція людини», «соціальна роль». Таке розуміння особистості не дає змоги цілком розкрити її внутрішній, глибинний світ, оскільки зовнішня поведінка не завжди і не обов'язково виражає справжню сутність індивіда [21, 60].

Водночас в особистості важливо бачити не тільки загальне, а й своєрідне. Таке розуміння її сутності передбачає погляд на неї не тільки як на соціальну, а й як на індивідуально-самобутню істоту. Особистість є унікумом, зумовленим як її спадковими особливостями, так і умовами соціального середовища, в якому вона формується і розвивається [21, 60]. Особистість – це якість індивіда. Кожна особистість має властивий тільки їй набір рис і особливостей, який визначає її індивідуальність [12, 45].

Індивідуальність – неповторне поєднання психологічних особливостей і рис людини, що визначає її своєрідність і несхожість на інших людей. Виявляється індивідуальність у рисах темпераменту, характеру, в здібностях, особливостях і якостях психіч­них процесів, у звичках і уподобаннях людини [17, 64].

За ствердженням Орбан-Лембрик Л.Е., індивідуальність – сукупність особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої [21, 61].

Не існує двох людей з однаковим поєднанням психічних якостей. Індивідуальність властива кожній людині, але виявляється вона по-різному: в одних людей яскраво і сильно, в інших – малопомітно. Вона може заявити про себе в інтелектуальній, емоційній, вольовій чи одразу в усіх сферах психічної діяльності.

Особистість людини неповторна у своїй індивідуальності. Однак навіть повний перелік індивідуальних якостей людини не характеризує її як особистість, хоча індивідуальність характеризує особистість конкретніше, детальніше і повніше. Нетотожність понять «особистість» та «індивідуальність» не дає змоги розглядати структуру особистості як своєрідний набір індивідуально-психологічних властивостей і якостей [9, 41].

Наукове бачення взаємозв'язку особистості і суспільства пов'язане з розумінням особистості як цілісної системи з її професійними, національними, сімейно-побутовими, психологічними та іншими ознаками, які формуються в процесі взаємин людини з іншими людьми, соціальними групами, суспільством. При цьому в поняття “соціальне” входять умови життєдіяльності людини, особливості суспільних відносин, виробництва, соціальних інститутів, специфіка системи виховання, поширення інформації, які визначають поведінку людини і водночас самі визначаються соціальною активністю індивіда, його творчою діяльністю [21, 61-62]. Отже, особистість у своєму розвитку відтворює досягнення історії людської культури та цивілізації.

Структуру особистості розглядають по-різному. Одні вважа­ють, що в ній доцільно розглядати лише психологічні компонен­ти (пізнавальні, емоційно-вольові, спрямованість), інші виокрем­люють у ній ще й біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати у процесі виховання особистості. Однак протиставля­ти біологічне соціальному в особистості не можна. Природні ас­пекти та риси існують у структурі особистості як соціально зу­мовлені її елементи. Біологічне та соціальне у структурі особис­тості утворюють єдність і взаємодіють [9, 43].

Людина – істота природна, але біологічне у процесі історич­ного розвитку під впливом соціальних умов змінилося, набуло своєрідних специфічно людських особливостей.

Психолог Мерлін В.С. стверджує, що у структурі особистості розрізняють типове та індивідуаль­не. Типове є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує особистість узагалі: її свідомість, активність, розу­мові та емоційно–вольові прояви тощо, тобто те, чим одна люди­на схожа на інших людей. Індивідуальне – це те, що характери­зує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спря­мованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, чим одна лю­дина відрізняється від інших людей [17, 79].

Психолог Поливанова К.Н. у структурі особистості виокремлює чотири підструктури. Розглянемо їх детальніше:

?  перша підструктура – спрямованість особистості: мо­ральні якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям людини;

?  друга – підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звич­ки). Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у набутті досвіду є соціальний чинник;

?  третя – підструктура форм відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізна­вальній та емоційно–вольовій діяльності людини;

?  четверта підструктура – біологічно зумовлені психічні функції особистості. Об'єднує типологічні властивості особис­тості, статеві й вікові особливості та їх патологічні зміни, що ве­ликою мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особ­ливостей мозку [22, 35].

     Ниже Вы можете заказать выполнение научной работы. Располагая значительным штатом авторов в технических и гуманитарных областях наук, мы подберем Вам профессионального специалиста, который выполнит работу грамотно и в срок.

---

* поля отмеченные звёздочкой, обязательны для заполнения!

Тема работы:*

Вид работы: контрольная реферат отчет по практике курсовая диплом магистерская диссертация кандидатская диссертация докторская диссертация другое

Дата выполнения:*

Комментарии к заказу:

Ваше имя:*

Ваш Е-mail (указывайте очень внимательно):*

Ваш телефон (с кодом города):

Впишите проверочный код:*