Заказ работы

Заказать
Каталог тем

Заказ научной авторской работы

Експропріація заможного прошарку селянства

Розуміючи, що найзапекліший опір колективізації чинитимуть заможніші селяни, Сталін закликав до «ліквідації куркульства як класу». Ця класична тактика за принципом «поділяй та володарюй» була розрахована на те, щоб ізолювати найзаможніших хазяїв від маси бідних селян. Проте визначити, хто саме є куркуль, було не просто. Вважалося, що куркулі мають більше засобів виробництва, ніж середняки, й використовують найману працю. Підрахували, що вони складали близько 5 % селян. Але зображення урядом куркулів як «кровопивців-лихварів» та «експлуататорів» своїх односельців рідко відповідало дійсності.

Заможнішому селянинові, як правило, належало 10—15 акрів землі, кілька коней, корів та овець. Оскільки багато давніх куркульських родин було знищено під час громадянської війни, куркулями нерідко ставали колись убогі селяни, що завдяки натужній праці розбагатіли за непу. У вирішенні питання, хто куркуль (а цим звичайно займалася «трійка», до якої входили представник ВЧК (потім ДПУ), голова сільської Ради та партійний секретар), свою роль відігравали заздрість, особисті антипатії й дуже часто небажання селян вступати до колгоспу. Тому куркулями оголошували багатьох середняків. Для бідняків, які практично не мали нічого, але теж не бажала вступати до колгоспів, винайшли споріднений термін — підкуркульник.

Навіть за умови істотної державної допомоги і податкових пільг протягом перших десяти років радянської влади в колгоспи вступила незначна меншість незаможного селянства. Яким же чином стала можливою суцільна колективіза­ція в найкоротші терміни?

У січні 1928 р. члени політбюро ЦДК ВКП(б) роз'їха­лися по країні, щоб прискорити подолання хлібозаготі­вельної кризи. Сталін поїхав у Сибір. Тут він розробив власний метод заготівель, який назвали «уральсько-си­бірським» і поширили на всю країну. Цей метод грунту­вався на принципі самообкладання, коли село розколю­валося на групи за майновою ознакою, що протистояли одна одній, та на загрозі розкуркулення. Кожному селу давали завдання по продажу хліба, а доведення «до дво­ру» відбувалося за рішеннями сільських сходів. Селян, які не виконували цих рішень, спочатку штрафували, а потім майно їх розпродавалося з торгів. Внаслідок за­стосованого в Україні «уральсько-сибірського» методу хлібозаготівель навесні 1929 р. було розпродано майно 18 тисяч господарств, оголошених куркульськими.

Досвід хлібозаготівель став у нагоді. Щоб зробити колективізацію здійсненною, було вирішено знищити най­більш заможний прошарок селянства, до складу якого входили всі ті селяни, які не бажали усуспільнення. Ста­новище незаможника не служило гарантією безпеки для селян, які не згоджувалися на колективізацію, їх ого­лошували «підкуркульниками» й також репресували.

Порядок розкуркулення розробила спеціальна комісія під керівництвом Молотова. Результати її роботи було реалізовано в постанові ЦК ВКП(б) від ЗО січня 1930 р. «Про заходи в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». За цією поста­новою куркульські господарства, які підлягали ліквіда­ції, поділялися на три категорії. До першої відносилися учасники і організатори антирадянських виступів і теро­ристичних актів. Відповідно до рішень судових органів вони мали бути «ізольовані» у в'язницях або таборах. До другої категорії — ті, хто здійснював «менш активний опір» кампанії розкуркулення. їх разом із родинами ви­селяли в північні райони країни. Розкуркуленим сім'ям, які не чинили опору, надавалися урізані земельні ділян­ки за межами колгоспних масивів.

1 лютого 1930 р. ЦВК СРСР прийняли поста­нову «Про заходи по зміцненню соціалістичної перебудо­ви сільського господарства в районах суцільної колек­тивізації і по боротьбі з куркульством». Цією першою постановою, проведеною через органи радянської влади, кампанії розкуркулення надавалася видимість законнос­ті. Зокрема, оголошувалося про скасування законів, які дозволяли оренду землі і найману працю в сільському господарстві, а також про конфіскацію у куркулів засо­бів виробництва. Списки куркулів з поділом на категорії мали складатися за постановою наймитсько-бідняцьких зборів або сільських сходів і затверджуватися райвикон­комами. Аналогічна за змістом постанова ВУЦВК і РНК УСРР «Про заборону оренди землі та застосування най­маної праці в одноосібних селянських господарствах у районах суцільної колективізації» з'явилася тільки 5 квітня 1930 р. До цього часу місцеві власті в республіці користувалися союзним документом.

Перша хвиля розкуркулення тривала в Україні з дру­гої половини січня до початку березня 1930 р. Вона охо­пила 309 районів, де налічувалося 2524 тис. селянських господарств (із загальної кількості 5045 тис. господарств у 581 районі). За станом на 10 березня було розкуркулено 61 887 господарств, тобто 2,5 %.

Після визнання адміністративного тиску на селян перегином і дозволу виходити з колгоспів масштаби ко­лективізації в Україні різко зменшилися. 3а перші сто днів, починаючи з 10 березня 1930 р., з колгоспів вийшло 1594 тис. господарств. Восени в них залишилося вже менше третини селян, і вихід із колгоспів продовжувався. Процес вимивання середняків ішов так швидко, що зробив колгоспи знову незаможницькими.

Щоб досягти суцільної колективізації, доводилося втя­гувати середняків у колгоспи повторно. Цей новий наступ розпочався з директивного листа «Про колективізацію», надісланого у вересні 1930 р. ЦК ВКП(б) всім обко­мам, крайкомам і ЦК компартій республік. Україна одер­жала завдання подвоїти рівень усуспільнення й протя­гом 1931 р. в основному закінчити суцільну колективіза­цію вирішальних сільсько-господарських районів. А в ра­йонах, де відбулося розкуркулення, треба було знову ставити на порядок денний гасло «ліквідації куркуля як класу», підшукувати на роль куркулів уже інші кандидатури.

Розкуркулені родини, що залишилися на місці, вияви­лися справжньою проблемою для властей: за інструк­цією вони повинні були розміщуватися групами від 10 до 50 родин у спеціально збудованих виселках. Будів­ництво спеціальних виселків, як показала практика, ви­магало коштів, а тому було мертвонародженою ідеєю. Коли розкуркулення поновилося, проблему розв'язали найпростішим способом: стали висилати за межі України всіх. За 1930 рік з України було депортовано не менше 75 тисяч родин, а до червня 1931 року— ще 23,5 тис.

Усього за роки суцільної колективізації в Україні бу­ло експропрійовано до 200 тис. селянських господарств (шляхом продажу майна з торгів за невиконання «зобо­в'язань» по хлібозаготівлях, несплату репресивних, дуже завищених податків, «немотивований» забій власної ху­доби, а найчастіше — через внесення у списки розкуркулюваних). Під час колективізації в Україні щезло майже вдвічі більше селянських господарств, але значна їх час­тина розпалася з волі самих селян. Не бажаючи прийня­ти новий порядок, селяни розпродували майно, кидали землю і виїздили на новобудови в міста, зокрема й за межі України.

Що ж фактично означала «ліквідація куркульства як класу»? Тих, хто чинив найупертіший опір, розстрілювали або масово вивозили в табори примусової праці на Північ чи до Сибіру. Решту позбавляли всієї їхньої власності (включаючи хату й особисті речі), не приймали до колгоспів, лишаючи їх напризволяще. Розкуркулювання сягнуло апогею взимку 1929/1930 рр. Найпоширенішою його формою стала депортація. Сотні тисяч селян разом із сім'ями виганяли з домівок, саджали у товарні потяги й вивозили за тисячі кілометрів на Північ, де їх скидали серед арктичної пустелі, нерідко без їжі та притулку.

З понад мільйона українських селян, експропрійованих радянським режимом на початку 1930-х років, близько 850 тис. депортували на Північ, де багато з них, особливо дітей, загинули. Деякі депортовані, зокрема молодь, втікали із заслання. Ра­зом з тими, кому пощастило уникнути депортації, вони нишком приєднувалися до міської робочої сили (приймати на заводи куркулів заборонялося). Так перестала існувати велика частина найбільш працездатних і продуктивних господарів на Україні. Як зауважив один радянський письменник, «ніхто з них ні в чому не був винний, але вони належали до класу, що був винний в усьому».

Щоб реалізувати свої наміри, режим потребував допомоги, та для цього на селі відчутно бракувало комуністів. Спочатку уряд покладав надії на відновлені комітети незаможних селян, гадаючи, що їм немає чого втрачати від розкуркулювання та ко­лективізації. Але незабаром стало ясно, що для селянина бідність ще не означала готовності брати участь у знищенні своїх заможніших сусідів. Тому уряд для про­ведення своєї політики вирядив на село тисячі міських робітників, нерідко російських та єврейських комуністів або комсомольців.

Восени 1929 р. в українські села було направлено 15 тис. робітників, у січні 1930 року — близько 47 тисяч. Водночас для проведення кампанії розкуркулення та ке­рівництва щойно утвореними колгоспами на Україну прибули так звані 25-тисячники (що головним чином були російськими робітниками, фанатично відданими «побудові соціалізму» будь-якою ціною). Ці чужі на Україні люди забезпечували проведення політики уряду з ще більшою жорстокістю.

Громлячи куркулів, Сталін; повів наступ проти селянства взагалі. Партійні активісти отримали вказівку негайно розпочати суцільну колективізацію. Накази Сталіна, нерідко туманні щодо цього. як саме здійснювати ці масові перетворення, зате були цілком зрозумілими в одному: їх належало проводити швидко, незважаючи ні на які протести, труднощі й влізти. Як правило, це відбувалося так: на село налітали партійні робітники, скликали збори, на яких погрозами змушували кількох селян створити колгосп. Партійний активіст нерідко кричав: «Хто проти колгоспів, той і проти Радянської влади. А тоді від усіх мешканців села вимагали передати колгоспу свою землю й худобу.

Ці заходи викликали на селі бурю гніву. Селяни нерідко били, а то й убивали чиновників. Особливо поширилися так звані «бабські бунти» — повстання жінок, які вимагали повернення відібраної власності. У випадках великих повстань озбро­єних селян уряд посилав на їх придушення регулярні війська та підрозділи ОДПУ. Найпоширеніша форма протесту зводилася до того, що селяни стали різати домаш­ню худобу, не бажаючи віддавати її властям. Це явище набрало приголомшуючих масштабів: між 1928 і 1932 рр. Україна втратила близько половини поголів'я худоби. Багато селян утікали з колгоспів і шукали праці в містах. На велике розчарування радянських чиновників, бідняки та середняки, що поліпшили своє становище за непу, часто були найзапеклішими їхніми супротивниками.

На підсилення чиновників режим посилав представників ОДПУ, що проводили арешти найбільш затятих опонентів і депортували їх до Сибіру. В обстановці такого насильства підпорядкування селян волі радянської влади було лише справою часу. До березня 1930 р. близко 3,2 млн селянських господарств України відступили пе­ред загарбниками своїх сіл і понуро вступали до колгоспів, чекаючи дальшої долі.

 

 

     Ниже Вы можете заказать выполнение научной работы. Располагая значительным штатом авторов в технических и гуманитарных областях наук, мы подберем Вам профессионального специалиста, который выполнит работу грамотно и в срок.


* поля отмеченные звёздочкой, обязательны для заполнения!

Тема работы:*
Вид работы:
контрольная
реферат
отчет по практике
курсовая
диплом
магистерская диссертация
кандидатская диссертация
докторская диссертация
другое

Дата выполнения:*
Комментарии к заказу:
Ваше имя:*
Ваш Е-mail (указывайте очень внимательно):*
Ваш телефон (с кодом города):

Впишите проверочный код:*    
Заказ курсовой диплома или диссертации.

Горячая Линия


Вход для партнеров