ВПЛИВ “ПОЛІТИКИ” АРІСТОТЕЛЯ НА СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Результатом емпіричних пошуків античної політичної філософії було написання Арістотелем "Політики", твору, який відноситься до числа найбільш відомих і змістовних трактатів людства про державу. Написана більш як за дві тисячі років до нас, вона не втрачає своєї актуальності і по відношенню до сучасних суспільно-політичних реалій. Ідеї, висловлені Арістотелем у "Політиці", випробувані часом і практикою. Нагальна потреба у політичних конструкціях особливо зростає у перехідні періоди людської історії. Так було в давньогрецькій історії IV ст. до н.е., періоду занепаду полісного типу держави, так є і в сьогоднішній час укра­їнської історії. На наших очах у посткомуністичних країнах Європи відбува­ється перехід від однієї політичної системи до іншої, від "платонівського тоталітаризму" до демократизму, що включає елементи "арістотелівської демократії" (вчення про політію).

Актуальним залишається не тільки дослідження історичних прикладів демократичних суспільств, але й теоретичної спадщини, в якій розглядаються принципи народовладдя. Перед українською правлячою елітою стоїть зав­дан­ня вирішення проблем розбудови держави в руслі політичного демокра­тизму. Вирішенню даного питання повинен сприяти як історичний досвід демокра­тич­них країн сучасності, так і політичної теорії минулого. Всі теоретики і практики, які звертали свої погляди до державного будівництва, використо­вували ідеї, висловлені у "Політиці" Арістотелем. Демократична націленість політико-правової концепції філософа викристалізовувалась з реалій афінсь­кої демократії, яка у свою чергу виникла з тих традицій народовладдя, що існували в родоплемінний період та часи "військової демократії". За свою двохтисячолітню історію після Арістотеля європейська цивілізація, в уособ­ленні малих і великих державних утворень, випробувала на власному досвіді різноманітні державні форми правління та політичні режими. На кінець ХХ ст. людство зрозуміло, що кращою з відомих йому державних форм є давно випробувана афінянами на практиці (хоча й лише по відношенню до грома­дян), а Арістотелем описана й теоретично вдосконалена — демократична форма правління (політія).

Актуальним із прагматичної точки зору є дослідження політичної спадщини Арістотеля у зв'язку з демократизацією українського суспільства, починаючи з держави і закінчуючи суто людськими відносинами. Розглянуті філософом такі питання державного будівництва як сутність держави та її елементів, форм державних правлінь, права і закону, органів влади та їхніх функцій, теорія "середнього громадянина" і "середнього власника", вирі­шення проблеми підкупу посадових осіб та виховання кадрів керівників, а загалом усе те, що становить основу сучасного розуміння правової держави і громадянського суспільства, мало непересічну актуальність як у минулому, так і має практичну значимість і в сьогоденні. Пропонована дисертація є першим системним дослідженням, де поєднано в єдине логічне ціле аналіз і оцінка “Політики”, її історична доля та розгляд ідейного зв’язку європей­ських політичних теорій з концепцією Арістотеля через призму проблем державознавства. У такій ретроспективній постановці дана тема широкого і поглибленого розгляду не набула ні в радянській, ні в сучасній російській та українській історико-політичній науці. А в останній політична спадщина Арістотеля не досліджувалася взагалі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обране дослідження пов’язане з теоретичною розробкою суспільно-політичних, держа­во­творчих, етнокультурних проблем карпатського регіону і суміжних територій від античності до сьогодення, що здійснюється кафедрою старо­давнього світу та середніх віків і кафедрою політології Ужгородського національ­ного університету (номер держреєстрації 0196U008264; 0198U007780).

Об’єктом дослідження є арістотелівська концепція держави, влади, політична реальність і практика та особливості вияву її в історичних формах дійсності: Античності, Середньовіччі, Новому часі.

Предметом дослідження є закономірності, принципи трансформації арістотелівської ідеї держави, влади, політико-правових відносин у контексті історичного розвитку європейської цивілізації.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють значний відрізок історичного часу, який поділяємо на два етапи за принципом безперервності: а) античний ­­— від епохи Арістотеля або Стагірита (384-322 рр. до н.е.) до часів римських юристів класичного періоду (ІІ-ІІІ ст.), тобто з IV ст. до н.е. по ІІІ ст. н.е.; б) середньовічно-новий — з ХІІІ до 30-х років XIX ст. Із зародженням і розвитком християнської ідеології по-новому відбувається підхід до політичної спадщини Арістотеля. Особливо цей процес "поглинан­ня" ідей Стагірита відбувався у період зрілої схоластики і пов'язаний персонально з діяльністю Фоми Аквінського (1225-1274). Далі порівняльний аналіз політичних проблем ведемо через добу Відродження, XVII століття, добу Просвітництва і завершуємо тридцятими роками ХІХ ст. особистістю Г.Гегеля (1770-1831), який є вершиною німецької класичної філософії, а вона — апогеєм філософської думки Нового часу.

Мета і завдання дослідження. Дисертант ставить своєю метою об'єктивно, у комплексі дослідити політичну концепцію Арістотеля на основі його "Політики", встановити і довести фактичним матеріалом ідейний зв'язок з нею європейської політико-правової думки подальших віків.

Визначена мета зумовила постановку та розв’язання таких завдань:

- дослідити проблему вивчення й еволюцію поглядів на політичну концепцію Арістотеля у зарубіжних історико-політологічних і правознавчих дослідженнях;

- розглянути і дати оцінку поглядів Арістотеля на проблему походження, становлення й сутність держави та її складових елементів;

- проаналізувати арістотелівську класифікацію політичних форм правління, засобів їхньої стабільності та причин державних переворотів, а також його погляди на право, закон і органи влади у порівнянні із сучасністю;

- дати оцінку проекту ідеального поліса Арістотеля і визначити його позитивні та негативні аспекти;

- простежити історичну долю "Політики" Стагірита після його смерті;

- показати роль арабо-мусульманської науки у збереженні арістотелізму, що дало поштовх до його відродження у середньовічній Європі з XIII ст.;

- проаналізувати вплив політичної спадщини філософа на формування і генезу європейської політичної думки в Античності, Середні віки і Новий час з проблем походження і становлення держави, класифікації форм правлінь, права і закону, органів управління та розподілу влади між ними.

Методологія дослідження. Дослідження політичної концепції Арісто­теля та її впливу на становлення і розвиток європейської політичної думки потребує певної методології, що враховує багатовекторність завдань дисертації та її науково-суміжний, міждисциплінарний підхід (історичний, політологічний, філософський, правознавчий). Тому в основі роботи є синтез філософського системно-структурного методу і діалектичного принципу єдності історичного й логічного з історико-порівняльним, проблемно-хроно­логічним та аналітичним методами наукового дослідження і викладення матеріалу у руслі теоретичних розробок позитивізму. Такий підхід дозволяє об’єктивно виявити і розкрити основоположні ідеї європейської політичної думки, що беруть свій початок від Арістотеля, їх еволюцію, наукову і практичну значимість та вплив на подальший розвиток політичної думки у контексті основних проблем державознавства і державотворчої практики різних країн Європи.