Заказ работы

Заказать
Каталог тем
Каталог бесплатных ресурсов

Економічні теорії та базисні інститути національної економіки

1. Зміст поняття базисні інститути.

2. Характеристика базисного інституту «власність».

3. Інституціональний зміст та форми прояву владних відносин

4. Інститут управління

5. Праця як базисний економічний інститут.

Питання про базисні інститути в економічній науці – як питання про власність, владу, управління, працю – взагалі є традиційним та домінуючим у політекономії, політології, праві, менеджменті.

Визначення поняття «інститут» може бути вихідною в аналізі як загалом процесу інституціоналізації, так і у визначенні специфіки власне базисних економічних інститутів.

Під базисними економічними інститутами слід розуміти обмежені певними рамками, правилами та нормами особливі сфери соціальних відносин, належність до яких наділяє економічних суб'єктів стратифікованим статусом та виступає підґрунтям отримання специфікованих «вменених» доходів.

У контексті цього визначення висунемо припущення про наявність серед багатьох правил, норм, рамок, що регламентують економічну поведінку, чотирьох базисних економічних інститутів, взаємообумовленість яких формує інституційну підсистему економіки – власності, влади, управління, праці. У теорії суспільно-економічної формації традиційним є віднесення праці в її структурованості на «прості моменти» до сфери продуктивних сил, власності – до виробничих відносин, які визначають зміст економічного базису, влада розглядається як суттєвий елемент надбудови; за управлінням закріплюється роль опосередкованого моменту між виробничими відносинами і надбудовою (господарський механізм).

Важливе місце в дослідженні базисних інститутів відводиться інституціоналізму. Методологічні засади інституціоналізму формувалися марксистською політекономією та історичною школою з їх акцентуванням уваги на дослідженнях економічної ролі соціальних організацій, правових нормах, політиці держави та її функцій у суспільному виробництві. Власне інституціональний напрям в економічній теорії виник як антитеза, реакція на позаісторичну та ортодоксальну неокласичну доктрину, з одного боку, а з другого – на спробу обґрунтування домінування (на противагу, але в контексті марксової теорії суспільно-еконо­мічної формації) надбудови (інститутів) у суспільному процесі.

На відміну від неокласичної доктрини, яка розглядала економічну систему як механічну сукупність ізольованих один від одного індивідів (атомізм) та дотримувалася позиції, що властивості системи є вторин­ними відносно властивостей її елементів, інституціоналізм базується на методології холізму, згідно з яким вихідним пунктом в аналізі постають не індивіди, а інститути. Іншими словами, характеристика індивідів випливає з характеристики інститутів, а не на­впаки. Самі ж інститути виводяться через ті функції, які вони ви­конують у відтворенні системи відносин на макрорівні.

 Поставлене К. Марксом питання про вирішальне значення аналізу специфіки єдності й розриву праці та власності в обґрунтуванні матеріалістичного розуміння історії, з одного боку, а з другого – його теза про відрив капіталу-власності від капіталу-функції, вже у «старому» інституціоналізмі актуалізується як проблема єдності та розриву власності, влади та управління під час визначення суперечностей корпоративної вертикалі (А. Берлі, Г. Мінз, Д. Гелбрейт і багато інших), а в неоінституціоналізмі ця проблема переводиться в площину аналізу прав власності, конт­рактів, агентських угод тощо (Р. Коуз, А. Алчіан, О. Уільямсон).

Зазначене місце основоположних структурних елементів економічної системи в рамках формаційного підходу в неявній формі констатує їхню різнопорядковість, різнорівневість, з одного боку, а з другого – належність до різних галузей суспільних наук. Так, власність традиційно виступає центральним поняттям права; влада є базисною категорією для політології; управління розгортається в комплекс дисциплін менеджменту. Віднесення праці і власності до економічного базису, а відповідно, до пред­мета політекономії також має обмежувальний характер; з нього, як правило, виключаються юридичні форми власності та техніко-організаційні прояви праці.

Вихідною в теоретико-економічному дослідженні власності, влади, управління, праці повинна бути не констатація ступеня їхньої близькості до економічного базису (що заведено вважати ознакою віднесення до економічної категорії), а розгляд їх більш широко – як соціально-економічних інститутів. При цьому термінологічне заміщення «економічної категорії» на «інститут» не повинне сприйматися схоластичним нововве­денням, і перш за все, тому що таке заміщення методологічно до­зволяє «навести міст» від політекономічного до інституційного напряму в економічній теорії.

Власність, влада, управління, праця є інститутами, оскільки повною мірою характеризуються за допомогою визначених раніше інституційних ознак. Вони є економічними інститутами, оскільки розглядаються як відокремлені соціальними рамками сфери життєзабезпечення суб'єктів праці, власності, влади, управління. Вони є базисними економічними інститутами, бо ви­ступають для їх носіїв підставою отримання «вменених» доходів, і саме функція «вменення», суспільного визнання та правового закріплення «справедливості» отримання чотирьох специфікова­них типів доходів (прибутку, ренти, підприємницького доходу, заробітної плати) – головне в правилах гри, які диктуються вла­сністю, владою, управлінням, працею.

2. Характеристика базисного інституту «власність».

Власність – це ядро системи виробничих відносин, серцевина кожного суспільного способу виробництва, її називають ще основним, визначальним виробничим відношенням, з її аналізу слід починати вивчення економічного ладу кожного суспільства. При цьому мається на увазі таке.

По-перше, власність визначає характер функціонування не лише соціально-економічних, а й організаційно-економічних відносин. Наприклад, за умов суцільного одержавлення власності немає умов для розвитку підприємництва, маркетингової організації господарства тощо.

По-друге, власність визначає цілі й мотиви розвитку виробництва.

По-третє, будь-які докорінні зміни в економічних відносинах мають починатися з відповідних перетворень у відносинах власності. Без цього не можна досягти скільки-небудь істотних зрушень у господарському житті.

Власність як економічна категорія є діалектичною єдністю матеріально-речового змісту і суспільної форми. З боку матеріально-речового змісту власність означає певну сукупність матеріальних благ, грошей, цінних паперів, певні об'єкти привласнення (засоби праці, предмети праці, предмети споживання, земля, послуги, а також патенти, ліцензії як об'єкти інтелектуальної власності), до яких належить і робоча сила – специфічний об'єкт привласнення. Об'єктами власності є й природні ресурси, територія, створений національний доход, інформація та ін. Суверенітет України передбачає встановлення повної або абсолютної власності українського народу на всі названі об'єкти привласнення, а також на повітряний басейн над її територією. Водночас у колишньому СРСР частка всесоюзних міністерств і відомств у власності на засоби виробництва становила майже 95%, що відповідало більшою мірою статусу колонії, а не суверенної держави.

З боку суспільної форми власність як економічна категорія – це відносини між людьми з приводу привласнення названих різних об'єктів власності в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). Теоретичним вираженням відносин економічної власності (у діалектичній взаємодії матеріально-речового змісту та суспільної форми) є вся система економічних категорій, зокрема вартість, ціна, прибуток, заробітна плата, гроші, товар і т. ін.



Размер файла: 206 Кбайт
Тип файла: doc (Mime Type: application/msword)
Заказ курсовой диплома или диссертации.

Горячая Линия


Вход для партнеров