Свiччине весiлля. І. Кочерга

Старий Київ 1506 року. Копирiв Кiнець перед Нижнiм городом. Лiворуч Кожум'яцька брама, що веде на Подольє, в глибинi церква Симеона, праворуч кiлька хат, серед них - Меланчина. Вiддалiк видно гору Вздихальницю з Литовським замком. До нього йде дорога цiєю вулицею. На виступi Симеонової брами в нiшi жеврiє лампадка. Час перед вечором. Золота осiнь.

 

      I

 

      Дiвчата спiвають i ходять кружка. На чолi - Прiся. Входить, трохи шкутильгаючи, кравець Коляндра, худорлявий i веселий хлопець.

 

      К о л я н д р а

      Та що це ви сумної завели?

 

      Побавились би краще, погуляли,

 

      А хочете - i я допоможу.

      П р i с я

      I справдi, сестри, - нум варити пиво!

      2 д i в ч и н а

      Нi, краще в женчика!

      3 д i в ч и н а

      Чи в коструба! 1

 

      1 Коструб - яструб.

 

      П р i с я

      Ба нi!

      В кострубонька гуляти не годиться,

      Веснянка це, а зараз осенiє.

      Мов золотом укрило всi яри...

      2 д i в ч и н а

      Тодi про свiчку! Саме до ладу!

      Давно лора про свiчку вже спiвать.

      З д i в ч и н а

      Гаразд, гаразд!

      П р i с я

      А хто за свiчку буде?

      2 д i в ч и н а

      Наталочка. Вона ж у нас струнка,

      Мов свiчечка, i, як вона, бiленька.

 

      Виводить на середину гарненьку, дуже молоду дiвчину.

 

      2 д i в ч и н а

      Ставай свiти.

      3 д i в ч и н а

      А я за вiтра буду.

      Дмухатиму, щоб свiчку загасить!

      К о л я н д р а

      Нi, краще я! Я так на вас подую,

      Що всi спiдницi вгору полетять.

      П р i с я

      Та ну тебе! Женiть його, дiвчата!

      З д i в ч и н а

      А я тивуном 1 буду.

 

      1 Тiун - управляв феодальним маєтком та керував дружиною, що перебувала в замку.

 

      2 д i в ч и н а

      Я дяком.

      П р i с я

      Ну, годi вже - ставайте до ладу.

      К о л я н д р а

      Та що спiвать про свiчку, все їдно

      Хоч як спiвай, а потемки сиди,

      Бо свiтло заборонено свiтить...

      П р i с я

      I справдi... вже й Семен не за горами,

      А в хатi не побачиш каганця...

      К о л я н д р а

      Заборонив проклятий воєвода...

      Проте менi байдуже, бо дiвчат

      I в темрявi зумiю я намацать -

      Як пишний стан або палкi вуста,

      Цiлуй мерщiй - такий у мене звичай.

      Без каганця дорогу я знайду

      До вас, мої дiвчата-сироїжки.

 

      Хапає й цiлує дiвчат - тi з реготом вiдбиваються.

 

      Д i в ч а т а

      Та ну тебе в болото! Одчепись!

      П р i с я

      Ач, вигадав, ласуне кривоногий!

      Женiть його, дiвчата! Годi вже!

      Ставайте всi гарненько по мiсцях -

      Ти тут, ти тут, а ви сюди, а ви

      Ставайте колом, свiчку бережiть.

      Всi по мiсцях? Тепер спiвайте, сестри.

      (Поважно).

      Про свiчку нашу пiсню заведем.

 

      Дiвчата розбиваються на два гуртки. Один утворює коло, всерединi якого стоїть Наталочка - "свiчка", а другий, в якому Вiтер, Дяк i Тивуни, намагається прорвати коло, розiгруючи все, про що спiває пiсня. Тим часом з-за брами вийшов Козелiус, городський писар, поважна, худорлява постать у довгому, облямованому хутром убраннi, з жезлом i великою книжкою пiд пахвою. Слухає пiсню, непохвально хитаючи головою.

 

      ПIСНЯ ПРО СВIЧКУ

      Нас бджiлка премудра навчила,

      Як свiтло здобути вночi,

      I з ярого воску злiпили

      Ми свiчку, ми свiчку собi.

      Ой ладо, ой ладо, злiпили

      Ми свiчку на втiху в журбi!

 

      I вабить до гурту нас свiчка,

      До працi, до дружнiх пiсень.

      I з нею осiнняя нiчка

      Нам радiсна й ясна, як день.

      Ой ладо, осiнняя нiчка

      Нам радiсна й ясна, як день.

      I вiтер даремно осiннiй

      Лютує, щоб свiчку задуть,

      Не пустимо вiтру ми в сiни,

      Лети - не до нас твоя путь.

      Ой ладо, не пустимо в сiни,

 

      Лети - не до нас твоя путь!

      А дяк заходився патлатий,

      Щоб свiчку до церкви забрать,

      Прогнали дяка ми iз хати:

      Iди в свою церкву спiвать!

      Ой ладо, прогнали iз хати,

 

      Iди в свою церкву спiвать!

      I княжi тивуни ярились,

      Щоб свiчку-красуню згасить,

      Та ми i од них одкупились.

      А свiчка i досi горить.

      Ой ладо, ой ладо, i досi

 

      Ясна наша свiчка горить.

      Свiти же нам, свiчко-красуне,

      На радiсть i горе всяк час,

      Нi вiтер, нi дяк, нi тивуни

      Тебе не однiмуть у нас.

Размер файла: 173.68 Кбайт
Тип файла: txt (Mime Type: text/plain)